[Український правопис. — К.: Наукова думка, 2012. — С. 73-117.]

    Український правопис                Покажчик

Розділи правопису:

I. Правопис основи слова

II. Правопис закінчень відмінюваних слів

III. Правопис слів іншомовного походження

IV. Правопис власних назв

V. Найголовніші правила пунктуації

IV. ПРАВОПИС ВЛАСНИХ НАЗВ

§ 101. Українські прізвища

Українські прізвища передаються на письмі відповідно до вимови за загальними нормами українського правопису: Березівський, Біловерхий, Ведмедів, Заєць, Кривоніс, Миколаєнко, Олексієнко, Олександрович, Швець.

§ 102. Відмінювання прізвищ

1. Українські та інші слов’янські прізвища, що мають закінчення іменників I відміни, відмінюються як відповідні іменники I відміни, а прізвища із закінченнями іменників II відміни відмінюються за зразками відмінювання відповідних іменників II відміни:

Майборода — Майбороди, Майбороді, Майбороду й т. д.;

Гмиря — Гмирі, Гмирі, Гмирю, Гмирею й т. д.;

Гнатюк — Гнатюка, Гнатюкові (Гнатюку) й т. д.;

Заєць — Зайця, Зайцеві (Зайцю) й т. д.;

Іваньо — Іваня, Іваньові (Іваню) й т. д.;

Кривоніс — Кривоноса, Кривоносові (Кривоносу) й т. д.;

Лебідь — Лебедя, Лебедеві (Лебедю) й т. д.;

Панібудьласка — Панібудьласки, Панібудьласці й т. д.;

Симоненко — Симоненка, Симоненкові (Симоненку) й т. д.

Але: Швець — Швеця, Швецеві (Швецю) й т. д.

2. Прізвища прикметникового типу на -ий, -ій відмінюються як відповідні прикметники чол. та жін. роду (твердої чи м’якої групи):

Авдієвський — Авдієвського, Авдієвському й т. д.;

Кобилянська — Кобилянської, Кобилянській і т. д.

3. Чоловічі прізвища прикметникового типу на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн) відмінюються за такими зразками: /127/

Однина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

Павлов Павлов-а Павлов-у Павлов-а Павлов-им ...Павлов-і, -у Павлов-е й Павлов

Ковалів Ковалев-а (-лів-а) Ковалев-у (-лів-у) Ковалев-а (-лів-а) Ковалев-им (-лів-им) ...Ковалев-і, -у (-лів-і, -у) Ковалев-е (-лів-е) й Ковалів

Прокопів Прокопов-а (-пів-а) Прокопов-у (-пів-у) Прокопов-а (-пів-а) Прокопов-им (-пів-им) ...Прокопов-і, -у (-пів-і, -у) Прокопов-е (-пів-е) й Прокопів

Множина

Н. Р. Д- Зн. Ор. М. Кл.

Павлов-и Павлов-их Павлов-им Павлов-их Павлов-ими ...Павлов-их Павлов-и

Ковалев-и (-лів-и) Ковалев-их (-лів-их) Ковалев-им (-лів-им) Ковалев-их (-лів-их) Ковалев-ими (-лів-ими) ...Ковалев-их (-лів-их) Ковалев-и (-лів-и)

Прокопов-и (-пів-и) Прокопов-их (-пів-их) Прокопов-им (-пів-им) Прокопов-их (-пів-их) Прокопов-ими (-пів-ими) ...Прокопов-их (-пів-их) Прокопов-и (-пів-и)

Однина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

Гаршин Гаршин-а Гаршин-ові (-у) Гаршин-а Гаршин-им ...Гаршин-і, -у Гаршин-е й Гаршин

Романишин Романишин-а Романишин-ові (-у) Романишин-а Романишин-им ...Романишин-і, -у Романишин-е й Романишин /128/

Множина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

Гаршин-и Гаршин-их Гаршин-им Гаршин-их Гаршин-ими ...Гаршин-их Гаршин-и

Романишин-и Романишин-их Романишин-им Романишин-их Романишин-ими ...Романишин-их Романишин-и

Примітка. При відмінюванні чеських і польських прізвищ суфіксальний е зберігається: Гашек — Гашека, Гашекові..., Локетек — Локетека, Локетекові...

4. Жіночі прізвища на приголосний та о не відмінюються: Марії Сеник, Надії Балій, з Ніною Байко. Аналогічні чоловічі прізвища відмінюються як відповідні іменники: Василя Сеника, Михайлові Балієві, з Андрієм Байком.

Примітка. Про відмінювання неслов’янських прізвищ див. § 100.

§ 103. Відмінювання імен

1. Українські чоловічі та жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -а, -я, відмінюються як відповідні іменники I відміни:

Однина

Тверда група

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

чол. р. Микол-а Микол-и Микол-і Микол-у Микол-ою Микол-і Микол-о

жін. р. Ганн-а Ганн-и Ганн-і Ганн-у Ганн-ою Ганн-і Ганн-о

М’яка група

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

чол. р. Ілл-я Ілл-і Ілл-і Ілл-ю Ілл-ею Ілл-і Ілл-є

Соломі-я Соломі-ї Соломі-ї Соломі-ю Соломі-єю Соломі-ї Соломі-є

жін. р. Мотр-я Мотр-і Мотр-і Мотр-ю Мотр-ею Мотр-і Мотр-е

Натал-я Натал-і Натал-і Натал-ю Натал-ею Натал-і Натал-ю /129/

Множина

Тверда група

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

чол. р. Микол-и Микол Микол-ам Микол Микол-ами Микол-ах Микол-и

жін. р. Ганн-и Ганн Ганн-ам Ганн Ганн-ами Ганн-ах Ганн-и

М’яка група

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

чол. р. Ілл-і Ілл-ів Ілл-ям Ілл-ів Ілл-ями Ілл-ях Ілл-і

Соломі-ї Соломій Соломі-ям Соломій Соломі-ями Соломі-ях Соломі-ї

жін. р. Мотр-і Мотр Мотр-ям Мотр Мотр-ями Мотр-ях Мотр-і

Натал-і Наталь Натал-ям Наталь Натал-ями Натал-ях Натал-і

Примітка 1. Кінцеві приголосні основи г, к, х у жіночих іменах у давальному та місцевому відмінках однини перед закінченням змінюються на з, ц, с: Ольга — Ользі, Палажка — Палажці, Солоха — Солосі.

Примітка 2. У жіночих іменах типу Одарка, Параска в родовому відмінку множини в кінці основи між приголосними з’являється звук о: Одарок, Парасок.

2. Українські чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та о, відмінюються як відповідні іменники II відміни:

Однина

Тверда група

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

Олег Олег-а Олег-ові (-у) Олег-а Олег-ом Олег-ові Олег-у

Антін Антон-а Антон-ові (-у) Антон-а Антон-ом Антон-ові Антон-е

Дмитр-о Дмитр-а Дмитр-ові (-у) Дмитр-а Дмитр-ом Дмитр-ові Дмитр-е /130/

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

Сергі-й Сергі-я Сергі-єві (-ю) Сергі-я Сергі-єм Сергі-єві Сергі-ю

М’яка група Ігор Ігор-я Ігор-еві (-ю) Ігор-я Ігор-ем Ігор-еві Ігор-е

Терень Терен-я Терен-еві (-ю) Терен-я Терен-ем Терен-еві Терен-ю

Мішана група Тиміш Тимош-а Тимош-еві (-у) Тимош-а Тимош-ем Тимош-еві Тимош-е

Множина

Тверда група

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

Олег-и Олег-ів Олег-ам Олег-ів Олег-ами Олег-ах Олег-и

Антон-и Антон-ів Антон-ам Антон-ів Антон-ами Антон-ах Антон-и

Дмитр-и Дмитр-ів Дмитр-ам Дмитр-ів Дмитр-ами Дмитр-ах Дмитр-и

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

Сергі-ї Сергі-їв Сергі-ям Сергі-їв Сергі-ями Сергі-ях Сергі-ї

М’яка група Ігор-і Ігор-ів Ігор-ям Ігор-ів Ігор-ями Ігор-ях Ігор-і

Терен-і Терен-ів Терен-ям Терен-ів Терен-ями Терен-ях Терен-і

Мішана група Тимош-і Тимош-ів Тимош-ам Тимош-ів Тимош-ами Тимош-ах Тимош-і

Примітка 1. В іменах типу Антін, Нестір, Ничипір, Прокіп, Сидір, Тиміш, Федір і виступає тільки в називному відмінку, у непрямих — о: Антона, Антонові й т. д., Нестора, Несторові й т. д.; але: Авенір — Авеніра, Лаврін — Лавріна, Олефір — Олефіра.

Примітка 2. Імена, що закінчуються в називному відмінку на -р, у родовому мають закінчення -а: Віктор — Віктора, Макар — Макара, Світозар — Світозара; але: Ігор — Ігоря, Лазар — Лазаря.

Примітка 3. Ім’я Лев при відмінюванні має паралельні форми: Лева й Льва, Левові й Львові та ін. /131/

3. Українські жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний, відмінюються як відповідні іменники III відміни:

Однина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

Любов Любов-і Любов-і Любов Любов’-ю Любов-і Любов-е

Нінель Нінел-і Нінел-і Нінель Нінелл-ю Нінел-і Нінел-е

Примітка. Форми множини від таких імен майже не вживаються.

Зразок відмінювання жіночого імені та по батькові

Н. Марі-я Василівн-а (Андріївн-а, Іллівн-а)

Р. Марі-ї Василівн-и (Андріївн-и, Іллівн-и)

Д. Марі-ї Василівн-і (Андріївн-і, Іллівн-і)

Зн. Марі-ю Василівн-у (Андріївн-у, Іллівн-у)

Ор. Марі-єю Василівн-ою (Андріївн-ою, Іллівн-ою)

М. Марі-ї Василівн-і (Андріївн-і, Іллівн-і)

Кл. Марі-є Василівн-о (Андріївн-о, Іллівн-о)

§ 104. Фонетичні правила правопису слов’янських прізвищ

Найголовніші правила щодо правопису інших слов’янських прізвищ такі:

1. Російський звук е, польські ie, болгарський і сербський е, чеські e, ě після приголосних передаються літерою е: Александров, Бестужев, Вельгорський, Венгеров, Веселовський, Державін, Кузнецов, Лермонтов, Озеров, Петров, Степанов, Тургенєв, Федін, Шмельова; Белич, Броневський, Веслав, Залеський, Мечислав, Міцкевич, Мічатек, Недич, Седлачек, Сенкевич, Сераковський, Ценкий, Чапек.

2. Російський звук е передається літерою є в таких випадках:

а) на початку слів: Євдокимов, Євтушевський, Єгоров, Єланський, Єлизаров, Єршов, Єфимов;

б) у середині слів після голосного й при роздільній вимові після приголосного (після ь та апострофа): Бердяєв, /132/ Буєраков, Вересаєв, Гуляєв, Достоєвський, Ісаєнков; Аляб’єв, Афанасьєв, Григор’єв, Євгеньєва, Зинов’єв;

в) після приголосних (за винятком шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв, -єєв російських прізвищ: Ломтєв, Медведєв, М’ятлєв, Тимірязєв; Алексєєв, Веденєєв, Гордєєв, Матвєєв, Менделєєв; але: Муромцев, Нехорошев, Писарев, Подьячев, Усвятцев; Андреєв, Аракчеєв, Мацеєв, Плещеєв, а також у болгарських: Ботев, Друмев і под.;

г) коли російському е кореня відповідає в аналогічних українських і (тобто на місці колишнього ѣ): Бєлінський, Звєрев, Лєсков, Мєстечкін, Насєдкін, Пєшковський, Рєпін, Столєтов, Твердохлєбов.

Ё

3. Російська літера ё передається:

а) сполученням літер йо на початку слова, у середині після голосних, а також після б, п, в, м, ф, коли ё позначає звукосполучення й + о: Йолкін; Бугайов, Воробйова, Окайомов, Соловйов;

б) через ьо в середині слова після приголосних, коли ё позначає сполучення м’якого приголосного з о: Алфьоров, Верьовкін, Дьорнов, Корольов, Новосьолов, Семьоркін, Тьоркін. Але у прізвищах, утворених від спільних для української та російської мов імен, пишеться е: Артемов, Семенов, Федоров і т. ін.;

в) через о під наголосом після ч, щ: Грачов, Лихачов, Пугачов, Щипачов.

4. Польське сполучення літер io передається:

а) сполученням літер йо після б, п, в, м, ф: Голембйовський, Мйодович, Пйотровський;

б) через ьо після м’яких приголосних: Аньолек, Генсьорський, Козьолецький.

И (І)

5. И (І) передається через и в прізвищах, належних до південнослов’янських мов, у яких немає розрізнення и — і (болгарська, сербська та ін.): Величков, Живков, Христов; Белич, Караджич, Милетич, Радич, Ягич; але через ї після голосного: Раїч, Стоїч та через і — на початку слова: Ікономов, Ілієв; Івич, Ігнатович.

У польських, чеських і словацьких прізвищах і передається: /133/

а) через і на початку слова та після приголосного: Івашкевич, Зволінський, Лінда, Міцкевич; Індра, Єдлічка, Мічатек;

б) через и після шиплячих і в суфіксах -ик, -ицьк-, -ич (-евич, -ович): Бжозович, Козицький, Конопницька, Коперник, Сенкевич, Шимчак; Гавлик, Жижка, Міклошич, Фучик.

6. Російська літера и передається:

а) літерою і на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і ц): Ігнатов, Ігнатьєв, Ісаєв; Багіров, Гагарін, Мічурін, Пушкін;

б) літерою ї після голосного й при роздільній вимові після приголосних (після ь та апострофа): Воїнов, Гур’їн, Ізмаїлов, Ільїн;

в) літерою и:

1) після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Гаршин, Гущин, Дорожин, Лучин, Цецилін, Чичиков, Шишкін, Щиглов; це стосується й прізвищ інших народів: Абашидзе, Вашингтон, Джигарханян, Жильєрон, Тажибаєв, Цицерон, Чиковані тощо; також Чингісхан; але перед голосним пишеться і: Жіоно, Тиціан;

2) у прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних для української, російської та інших слов’янських мов: Борисов, Ботвинник, Вавиловський, Виноградов, Глинка, Данилов, Казимирський, Кантемир, Кирилов, Кисельов, Миронов, Митрофанов, Мишкін, Никифоров, Одинцов, Пивоваров, Пиляєв, Писарев, Смирнов, Тимофєєв, Титов, Тихомиров; але: Нікітін, Ніколаєв, Філіппов тощо, вихідними для яких є імена, відмінні від українських;

3) у префіксі при: Прибилкін, Привалов, Пришвін;

4) у суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Бєликов, Голик, Котельников, Крутиков, Новиков; Гнідич, Григорович, Кулинич, Станюкович, Трублаєвич; Голицин, Палицин; Радищев, Татищев.

Ы

7. Російський звук ы (польський, чеський, словацький y) передається літерою и: Крутих, Малицин, Рибаков, Циганков, Чернишов; Виспянський, Пташинський; Масарик. /134/

Білоруські прізвища передаються за традицією: Журавський, Короткевич; але: Бядуля, Янка Купала, Цьотка й под.

Ą, Ę

8. Польські носові ą, ę передаються:

а) сполученнями літер ом, ем перед губними приголосними: Домбровський, Заремба, Кемпа;

б) сполученнями літер он, ен перед іншими приголосними: Зайончек, Пайонк, Пйонтек, Свьонтек; Венгжинович, Єндриховський, Свенціцький.

-СК(ИЙ), -ЦК(ИЙ) та ін.

9. Суфікси слов’янських прізвищ -ск(ий), -цк(ий), -ск(і), -цк(і), -sk(i), -ck(i), -dzk(i), -sk(ý), -ck(ý) передаються відповідно через -ськ(ий), -цьк(ий), -дзьк(ий): Броневський, Даргомижський, Маяковський, Мусоргський, Островський; Гомулицький, Городецький; Грудзький, Завадзький; так само з ь пишуться російські прізвища на -ск(ой), -цк(ой): Луговськой (Луговська), Трубецькой (Трубецька).

М’якість польських приголосних ń, ś, ć, (dź) у прізвищах перед суфіксами -ськ(ий), -цьк(ий) і м’якими приголосними не позначається м’яким знаком, хоч в українській вимові в цих позиціях н, с, ц (дз) пом’якшуються: Виспянський, Яблонський; Свядек, Цвік. В усіх інших випадках м’якість попередніх приголосних передається літерами і, ю, я та ь (у кінці слова): Дзісь, Дзюравець, Сятковський.

Прізвища з прикметниковими значеннями

10. Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються так: -ый через -ий; -ий після твердого приголосного — через -ий, після м’якого приголосного — через -ій; -ая, -яя — через -а, -я: Бєлий, Зоркий, Крайній; Бєла, Горова, Крайня. Закінчення -ой передається через -ой: Донськой, Полевой, Толстой.

Прикметникові закінчення білоруських прізвищ -ы, чеських -ý, польських -y, болгарських -и передаються через -ий: Бялий, Гартний, Гуляшкий, Неврлий, Неєдлий, Новотний, Палацький.

Апостроф

11. Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Ареф’єв, Водоп’янов, В’яльцева, Григор’єв, Захар’їн, Луб’янцев, Лук’янов, Пом’яловський, Прокоф’єв, Рум’янцев, /135/ Юр’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов.

Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін.

Ь

12. Знак м’якшення (ь) пишеться:

а) у прізвищах після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

1) перед я, ю, є, ї: Дьяконов, Панкратьєв, Третьяков, Полозьєв, Саласьєв, Ульянов, Ільюшин, Ананьїн;

2) перед приголосними: Вольнов, Коньков;

3) у кінці слова: Лось, Соболь.

Примітка. Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишеться: Дягилєв, Зябрев, Ляпунов, Цявловський, Тюменєв;

б) у прізвищах із суфіксом -ець: Глуховець, Скиталець.

Примітка. У неслов’янських прізвищах кінцеве ц тверде: Клаузевіц, Ліфшиц, Моріц.

§ 105. Неслов’янські прізвища

Про правопис неслов’янських прізвищ див. III розділ «Правопис слів іншомовного походження» (§ 86 — 100).

СКЛАДНІ І СКЛАДЕНІ ОСОБОВІ ІМЕНА ТА ПРІЗВИЩА Й ПОХІДНІ ВІД НИХ ПРИКМЕТНИКИ

§ 106. Імена та прізвища (прізвиська)

Імена та прізвища (також прізвиська) людей, що складаються з двох чи трьох слів або до складу яких входять частки, артиклі тощо, можуть писатися окремо, разом і через дефіс.

1. Окремо пишуться:

а) прізвиська (українські та перекладені іншомовні), що складаються з імені та прикметника, узгодженого з ним чи з наступним іменником: Іван Волове Око, Олена Прекрасна, Річард Левове Серце, Степан Тигряча Смерть; /136/ сюди належать і особові найменування американських індіанців: Маленький Вовк, Тупий Ніж і т. ін.;

б) псевдоніми, що складаються з імені та прізвища: Джек Лондон, Жорж Занд, Леся Українка, Марко Вовчок, Панас Мирний;

в) повні давньоримські особові назви, у яких перше слово означає особове ім’я, друге — родове ім’я, третє — прізвище: Гай Юлій Цезар, Марк Порцій Катон;

г) частки, артиклі та інші службові слова (ван, да, де, ді, дю, дер, ед, ель, ла, ле, фон і т. ін.) в іншомовних особових назвах: Людвіг ван Бетховен, да Вінчі, де ла Куева, ді Вітторіо, дю Гар, Нур ед Дін, ле Шапельє, фон дер Гольц.

Примітка 1. Скорочена частка д та ірландська частка о пишуться з власними іменами через апостроф: Д’Аламбер, Д’Артаньян, Д’Обіньє; О’Генрі, О’Кейсі, О’Коннейль; частки Ван-, Мак-, Сан-, Сен-, які передують прізвищам і разом із тим становлять їх невід’ємну частину, пишуться через дефіс: Ван-Дейк, Мак-Магон, Мак-Клюр, Сан-Мартін, Сен-Сімон.

Примітка 2. У ряді випадків частки пишуться разом із прізвищами, бо в такій формі засвоїла їх українська мова: Декандоль, Деліль, Дерібас, Лагарп, Ламетрі, Лафонтен, Лесаж, Фонвізін;

ґ) слово дон («пан») перед особовим ім’ям як форма ввічливого звертання: дон Базіліо, дон Педро, дон Хосе. У власних назвах відомих літературних героїв це слово пишеться з великої літери: Дон Жуан, Дон Кіхот.

Примітка. У загальному значенні слово донжуан пишеться разом і з малої літери;

д) складові частини корейських, в’єтнамських, бірманських, індонезійських особових назв: Кім Ір Сен, Пак Ті Вон, Хо Ші Мін, Нгуєн Конг Хоан, У Ну Мунг, Фетай Чотінучит.

2. Разом пишуться:

а) українські прізвища, що складаються з дієслова в наказовій формі та іменника: Горицвіт, Непийвода, Убийвовк;

б) українські прізвища, що виникли на основі словосполучень, до складу яких входять як повнозначні, так і службові слова: Добрийвечір, Нетудихата, Панібудьласка; /137/

в) українські прізвища, утворені з прикметника та іменника за допомогою сполучного звука: Довгопол, Кривоніс, Скороход;

г) слов’янські особові імена, утворені від двох основ: Владислав, Володимир, Мечислав, Ярополк;

ґ) складні китайські імена, які завжди виступають після прізвища: Го Можо, Ден Сяопін, Тао Юаньмінь, Сунь Ятсен.

Примітка. Якщо китайське ім’я становить одне слово, то обидві частини особової назви (прізвище та ім’я) пишуться окремо: Дін Лінь, Лу Сінь, Цюй Юань;

д) тюркські, вірменські та інші особові назви з компонентами бей, заде, мелік, огли й под., що вказують на соціальний стан, родинні стосунки: Ізмаїлбей, Турсунзаде, Керогли. Але арабське ібн пишеться окремо: Ібн Русте, Ібн Сіна, Ібн Фадлан, а тюркське паша — через дефіс: Гедік-паша, Осман-паша.

3. Через дефіс пишуться:

а) складні особові імена: Василь-Костянтин, Жан-Жак, Зиновій-Богдан, Марія-Антуанетта, Мартін-Лютер, Фрідріх-Вільгельм;

б) складні прізвища: Альтаміра-і-Кревеа, Гулак-Артемовський, Жоліо-Кюрі, Квітка-Основ’яненко, Нечуй-Левицький, Новиков-Прибой, Римський-Корсаков;

в) імена з кваліфікаційними прикладками: Іван-царенко, Кирик-мужичок. Але якщо прикладка розгорнута, то ставиться тире: Іван — мужичий син, рідше — кома: Іван, селянський син.

§ 107. Похідні прикметники

1. Прикметники від складних особових імен, що пишуться через дефіс, зберігають це написання: Жан-Жак — жан -жаківський.

2. Прикметники від китайських, корейських, в’єтнамських та індонезійських особових назв пишуться разом: Мао Цзедун — маоцзедунівський, Кім Ір Сен — кімірсенівський.

3. Прикметники від прізвищ типу ван Бетховен, фон Бісмарк утворюються тільки від іменника: бетховенський, бісмарківський. Якщо прикметник утворюється від прізвища /138/ з часткою, артиклем тощо, то він пишеться разом: де Голль — деголлівський, Нур ед Дін — нуреддінівський. Прикметники від прізвищ типу Д’Аламбер зберігають апостроф після частки: д’аламберівський.

4. Не утворюються прикметники:

а) від складних прізвищ, прізвиськ і псевдонімів типу Гулак-Артемовський, Марко Вовчок, Річард Левове Серце.

Примітка. Прикметник, утворений від імені та прізвища, пишеться через дефіс: Вальтер Скотт — вальтер-скоттівський, Жуль Верн — жуль-вернівський, Марк Твен — марк-твенівський;

б) від тюркських, вірменських, арабських та ін. особових назв типу Керогли, Осман-паша тощо;

в) від невідмінюваних іншомовних прізвищ типу ді Вітторіо, Ламетрі, Д’Обіньє.

ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ

§ 108. Українські географічні назви

Українські географічні назви на письмі передаються відповідно до вимови за нормами українського правопису: Верхньодніпровськ, Вінниця, Гребінка, Донецьк, Дубно, Житомир, Запоріжжя, Здолбунів, Кам’янець-Подільський, Київ, Козятин, Кременчук, Кривий Ріг, Львів, Миколаїв, Новгород-Сіверський, Одеса, Охтирка, Рівне, Сіверськодонецьк, Трипілля, Харків, Чернівці, Чернігів, Шепетівка, Ямпіль; Десна, Дніпро, Дністер, Західний Буг, Ірпінь, Прип’ять, Рось, Стохід, Сян, Тетерів, Тиса, Трубіж.

Примітка. У назвах українських міст треба розрізняти -поль у небагатьох словах грецького походження (грецьке polis «місто»): Маріуполь, Мелітополь, Нікополь, Севастополь, Сімферополь, Тирасполь — і -піль (з українського «поле»): Бориспіль, Крижопіль, Ольгопіль, Тернопіль.

§ 109. Географічні назви слов’янських та інших країн

Географічні назви слов’янських та інших країн передаються в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції.

Е

1. Російська літера е передається через е: Бездна, Верхоянськ, Воронеж, Зеленодольськ, Новочеркаськ, Туапсе; Ветлуга, Лена, Нева, Онега, Пінега, Пенза, Терек, Шексна. /139/

Але інколи е передається через є:

а) на початку слова: Євпаторія, Єйськ, Єлець, Єнісей, Єреван; так само після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Єгор’євськ, Колгуєв, Посьєт;

б) після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв, -єєв російських назв, похідних переважно від прізвищ: море Лаптєвих, Лежнєво; але: Плещеєво, Ржев, мис Рум’янцева;

в) коли російському е основи відповідає в аналогічних українських основах і (тобто на місці колишнього ѣ): Бєжецьк, Бєлгород, Бєлово, Бєлорєцьк, Благовєщенськ, Желєзноводськ, Орєхово-Зуєво.

Але в географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, таке е передається через і: Арабатська Стрілка, Біла, оз. Біле, Біловезька Пуща, Вітка, Лісна, Негоріле, Піщане, Сінне, Сірий мис, Цілиноград і под. Це стосується й польського ia: Біла Підляська, Білосток тощо.

Примітка. Польське й чеське e, що виступає в географічних назвах із суфіксом -ц- (лат. -c-), зберігається: Бельце, Кельце; Кошице, Лідице, Пардубице. Ці географічні назви не змінюються за відмінками. Назва Закопане має форму прикметника середнього роду (однина) й, отже, відмінюється за цим зразком: Закопане, Закопаного, Закопаному й т. д.

2. Літера ё передається:

а) через йо на початку та в середині слова, коли воно означає звукосполучення й + о: Йолкіно, Соловйово;

б) через ьо в середині слова, коли воно означає сполучення м’якого приголосного з о: мис Дежньова, р. Оленьок; але: р. Березова, Орел;

в) через о під наголосом після ч, щ: Рогачово, Сичовка, Щокіно.

3. Літера э передається через е: Ельбрус, Ельтон, Емба, Естонія.

4. Літера и передається:

а) через і або ї:

1) через і в основі географічних назв, зокрема на їх початку, а також у кінці: Батумі, Бородіно, Вітебськ, /140/ Воткінськ, Ігарка, Іжевськ, Іркутськ, Кінешма, Поті, Сочі, Сухумі, Челябінськ; Двіна, оз. Ільмень, Індигірка, Іртиш, оз. Селігер;

2) через ї після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Зілаїр, Кутаїсі, Троїцьк, Ананьїно, Мар’їно.

Примітка. У географічних назвах, утворених від загальних назв та імен, спільних за походженням для української та російської мов, звичайно пишеться и в суфіксах -ин-, -инськ-: Березина, Гусине Озеро, Дудинка, Жабинка, Карпинськ, Крутинське, Правдинськ (докладніше про правопис и див. нижче);

б) через и:

1) після ж, ч, ш і ц перед приголосним: Жигалово, Жиздра, Жила Коса; Ачинськ, Нальчик, Чирчик; Єгоршино, Ішим, Камишин, Тушино; Щигри; Цимлянська;

2) у географічних назвах, утворених від людських імен, спільних для української та російської мов: Гаврилово, Данилов, Дмитров, Михайловське; але: Ніколаєвськ-на-Амурі та ін. (тобто від імен, що в українській мові мають форму, виразно відмінну від форми цього ж імені, вживаної в російській мові).

Примітка. І зберігається в географічних назвах, утворених від людських імен, які в українській мові пишуться через і: Леонідово;

3) у коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для української та російської мов: Виноградово, Кисловодськ, Клин, Кричев, Курильські острови, Липецьк, Лихославль, Тихвін, Тихорєцьк;

4) у складних географічних назвах, де и виступає у функції сполучного звука: Владивосток, П’ятигорськ, Семипалатинськ;

5) у префіксі при-: Приволжя, Примор’я, Прикумськ;

6) у суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Зимовники, Тупик; Боровичі, Котельнич, Осиповичі, Углич; Бронниці, Гливиці, оз. Колвицьке, Луховиці; Митищі, Ртищево;

7) у закінченні географічних назв, уживаних у формі множини, якщо в російській мові тверда основа: Березники, Валуйки, Горки; але: Жигулі (бо тут м’яка основа);

8) у словах Сибір, Симбірськ і похідних від них (наприклад, Новосибірськ). /141/

Ы

5. Літера ы передається через и: Викса, Витегра, Іртиш, Сизрань, Сиктивкар, Чебоксари, Шахти.

6. У словах: Росія, російський, Білорусь, білоруський приголосний с не подвоюється.

Географічні назви з прикметниковими закінченнями

7. а) Прикметникові закінчення географічних назв передаються так: -ый, -ой — через -ий; -ий після твердого приголосного — через -ий, після м’якого приголосного — через -ій; -ая, -яя — через -а, -я; -ое, -ее — через -е, -є: Становий (хребет); Великий Устюг, Оленій (острів); Лиха, Нижня Тунгуска, Чусова; Благодарне, Бологе, Майське, Покровське, Углове.

б) Російські назви з кінцевими -ово, -єво та -ино передаються через -ово, -єво та -іно (-їно), після шиплячих — -ино: Внуково, Орєхово-Зуєво; Бородіно, Мар’їно, Пушкіно; Єгоршино, Рощино.

в) Прикметникові закінчення географічних назв -ые, -ие передаються через і: Нові Ключі, Набережні Челни, Чисті Пруди.

г) Прикметникові закінчення, що входять до складу слов’янських географічних назв, передаються відповідними українськими: Банська Бистриця, Нові Замки, Стальова Воля, Чеський Крумльов.

ґ) Польське ó, що виступає в суфіксі -ów у географічних назвах, передається через у: Жирардув, Жешув, Томашув-Мазовецький і т. ін., але традиційно Грубешів, Краків.

д) Польські носові ą, ę передаються сполученнями літер ом, ем перед губними приголосними: Домброва, Дембиця; перед іншими приголосними — сполученнями он, ен: Конт, Ченстохова.

Апостроф

8. Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ, Ак’яр, Амудар’я, Гур’єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово.

Примітка. Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань. /142/

Ь

9. а) Знак м’якшення (ь) пишеться в географічних назвах після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

1) перед я, ю, є, ї: Дьєпп, Пхеньян, Сьєрра-Леоне, Усольє;

2) перед приголосним: Клязьма, Лисьва, Льгов;

3) у кінці слова: Гомель, Нахічевань, Сімферополь, Тянь-Шань.

Примітка. Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишеться: Аляска, Челябінськ, Тюмень.

б) Твердий кінцевий приголосний основи ц пом’якшується в усіх слов’янських географічних назвах, зокрема в суфіксах -ець, -аць, -иц(я): Олонець, Повенець, Череповець, Крагуєваць, Столаць; Дембиця, Ломниця, Речиця.

в) Суфікси географічних назв -ск, -цк передаються відповідно українськими суфіксами -ськ, -цьк: Братськ, Брянськ, Курськ; Кузнецьк, Троїцьк.

§ 110.

Географічні назви, не вживані без номенклатурних слів, перекладаються: Аравійське море, мис Доброї Надії, Перська затока, Північний Льодовитий океан.

Завжди перекладаються й прикметники на означення розмірів, взаємного розміщення та сторін світу, що виступають у складі географічних назв: Великий каньйон, Нижній Новгород, Південна Америка, Північний полюс.

§ 111. Іншомовні географічні назви

Про правопис решти іншомовних географічних назв див. розділ «Правопис слів іншомовного походження» (§ 86 — 100). Слов’янські географічні назви пишуться відповідно до правил, викладених у § 104.

§ 112. Відмінювання географічних назв

1. Географічні назви з іменниковми закінченнями — українські, а також іншомовні — відмінюються як звичайні іменники I, II, III відмін:

I відміна: Африка — Африки, в Африці; Волга — Волги, на Волзі; Лохвиця — Лохвиці, Лохвицею, у Лохвиці; Махачкала — Махачкали, у Махачкалі; Москва — Москви, Москвою, у Москві; Одеса — Одеси, в Одесі; Ольвія — /143/ Ольвії, Ольвією, в Ольвії; Полтава — Полтави, у Полтаві; Прага — Праги, у Празі; Речиця — Речиці, в Речиці; Шепетівка — Шепетівки, у Шепетівці.

II відміна: Буг — Бугу, на Бузі (й по Бугу); Владивосток — Владивостока, у Владивостоці (у Владивостоку); Гайсин — Гайсина, Гайсином, у Гайсині; Дубно — Дубна, Дубном, у Дубні; Единбург — Единбурга, в Единбурзі (в Единбургу); Київ — Києва, Києвом, у Києві; Лихославль — Лихославля, Лихославлем, у Лихославлі; Луганськ — Луганська, Луганськом, у Луганську; Львів — Львова, Львовом, у Львові; Орел — Орла, Орлом, в Орлі; Псков — Пскова, Псковом, у Пскові; Світязь — Світязю, Світязем, на Світязі; Тернопіль — Тернополя, Тернополем, у Тернополі; Теруель — Теруеля, Теруелем, у Теруелі; Токмак — Токмака, у Токмаці (у Токмаку); Ужгород — Ужгорода, Ужгородом, в Ужгороді.

III відміна: Бретань — Бретані, Бретанню, у Бретані; Керч — Керчі, Керчю, у Керчі; Об — Обі, Об’ю, на Обі; Свір — Свірі, Свір’ю, на Свірі; Сизрань — Сизрані, Сизранню, у Сизрані.

2. Географічні назви, що мають форму множини, відмінюються як відповідні загальні іменники: Березники — Березників, Березникам; Горки — Горок, Горкам; Єсентуки — Єсентуків, Єсентукам; Жигулі — Жигулів, Жигулям; Ков’яги — Ков’яг, Ков’ягам; Лубни — Лубен, Лубнам; Плиски — Плисок, Плискам; Прилуки — Прилук, Прилукам; Ромни — Ромен, Ромнам; Салоніки — Салонік, Салонікам; Філіппіни — Філіппін, Філіппінам; Чебоксари — Чебоксар, Чебоксарам, у Чебоксарах; Чернівці — Чернівців, Чернівцям, у Чернівцях.

3. Географічні назви з прикметниковими закінченнями відмінюються як звичайні прикметники: Борове — Борового, Боровому; Жуковський — Жуковського, Жуковському; Лозова — Лозової, Лозовій; Рівне — Рівного, Рівному; Чусова — Чусової, Чусовій.

4. Географічні назви, що складаються з прикметника та іменника чи, навпаки, іменника та прикметника, відмінюються в обох частинах: /144/

а) Великий Устюг — Великого Устюга; Гола Пристань — Голої Пристані, Голою Пристанню; Кривий Ріг — Кривого Рогу; Великі Луки — Великих Лук; Єлисейські Поля — Єлисейських Полів; Мінеральні Води — Мінеральних Вод;

б) Кам’янець-Подільський — Кам’янця-Подільського, Кам’янцеві-Подільському; Новгород-Сіверський — Новгорода-Сіверського, Новгороду-Сіверському; Новоград-Волинський — Новограда-Волинського, Новоградові-Волинському; Рава-Руська — Рави-Руської, Раві-Руській.

5. Географічні назви, що складаються з двох іменників або іменника та присвійного прикметника, відмінюються лише в другій частині: Баден-Баден — Баден-Бадена, у Баден-Бадені; Орєхово-Зуєво — Орєхово-Зуєва, в Орєхово-Зуєві; Івано-Франківськ — Івано-Франківська, в Івано-Франківську. Але: Конча-Заспа — Кончі-Заспи, у Кончі-Заспі; Пуща-Водиця — Пущі-Водиці, у Пущі-Водиці.

6. Географічні назви, що складаються з короткої форми прикметника, прийменника на та іменника, що вказує на місце розташування населеного пункту, відмінюються в першій частині: Ростов-на-Дону — Ростова-на-Дону, у Ростові-на-Дону; Франкфурт-на-Майні — Франкфурта-на-Майні, у Франкфурті-на-Майні.

7. Не відмінюються географічні назви (переважно іншомовні), що закінчуються на е (є), і (ї), о, у (ю): Рамбуйє, Туапсе, Улан-Уде, Фіуме; Капрі, Порт-Луї, Поті, Тбілісі, Уссурі, Фукуї; Бордо, Глазго, Марокко, По, Сант-Яго; Баку, Бештау, Катманду, Кюсю. Так само не відмінюються й деякі назви на -а, як Нікарагуа.

§ 113. ПРАВОПИС ПРИКМЕТНИКОВИХ ФОРМ ВІД ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ

Суфікси -ИНСЬК(ИЙ), -ІНСЬК(ИЙ)

1. У суфіксах -инськ(ий), -інськ(ий) прикметників, утворених від географічних назв і назв народів, що мають у своїй основі суфікси -ин, -ін, -инськ, -інськ, зберігається той самий голосний (и або і), що й в основній назві: Камишин — камишинський, Ніжин — ніжинський, Пенжино — /145/ пенжинський, Тульчин — тульчинський, Тушино — тушинський, Цюрупинськ — цюрупинський, Чигирин — чигиринський; грузин — грузинський, осетин — осетинський; Болдіно — болдінський, Філіппіни — філіппінський.

В аналогічних прикметниках, утворених від географічних назв, що не мають суфіксів -ин-, -ін-, пишеться завжди и: Аляска — аляскинський, Баку — бакинський, Кабарда — кабардинський, Караганда — карагандинський, Поті — потинський, Сочі — сочинський, Чита — читинський, Шахти — шахтинський.

Суфікси -ОВСЬК(ИЙ) [-ЬОВСЬК(ИЙ)], -ЕВСЬК(ИЙ) [-ЄВСЬК(ИЙ)], -ІВСЬК(ИЙ) [-ЇВСЬК(ИЙ)]

2. У суфіксах -овськ(ий) [-ьовськ(ий)], -евськ(ий) [-євськ(ий)], -івськ(ий) [-ївськ(ий)] прикметників, утворених від географічних назв, що мають у своїй основі -ов (-ьов), -ев (-єв), -ів (-їв), зберігається той самий голосний (о, е, є, і, ї), що й в основній назві: Дніпропетровськ — дніпропетровський, Тамбов — тамбовський; Карачев — карачевський, Колгуєв — колгуєвський; Кишинів — кишинівський, Львів — львівський, Могилів — могилівський, Тетерів — тетерівський, Чернігів — чернігівський. Якщо при творенні таких прикметникових форм від українських географічних назв відкритий склад з о, е стає закритим, діє правило про чергування о, е з і: Лозова — лозівський, Сватове — сватівський, Хмелеве — хмелівський.

У прикметниках, утворених від географічних назв із суфіксальним к, перед яким іде інший приголосний, пишеться -івський (-ївський): Біла Церква — білоцерківський, Валки — валківський, Гребінка — гребінківський, Казанка — казанківський, а також Златоуст — златоустівський. Але: Орел — орловський і т. ін.

При творенні прикметників за допомогою суфікса -ськ(ий) від географічних назв і назв народів, основа яких закінчується на приголосний, відбуваються такі фонетичні зміни:

а) г, ж, з (дз) + -ськ(ий) → -зьк(ий) [-дзьк(ий)]: Буг — бузький, Ветлуга — ветлузький, Виборг — виборзький, Волга — волзький, Гаага — гаазький, Гамбург — гамбурзький, /146/ Калуга — калузький, Ладога — ладозький, Люксембург — люксембурзький, Лейпциг — лейпцизький, Онега — онезький, Острог — острозький, Прага — празький, Рига — ризький, Страсбург — страсбурзький; Воронеж — воронезький (пор. назву українського селища — Вороніж — воронізький), Запоріжжя — запорізький, Париж — паризький; Абхазія — абхазький, Кавказ — кавказький, Лодзь — лодзький, Сиракузи — сиракузький, француз — французький;

б) к, ц, ч + -ськ(ий) → -цьк(ий): Баскунчак — баскунчацький, Великі Луки — великолуцький, Вишній Волочок — вишньоволоцький, Владивосток — владивостоцький, грек — грецький, Кагарлик — кагарлицький, Казбек — казбецький, калмик — калмицький, Кобеляки — кобеляцький, коряк — коряцький, Кременчук — кременчуцький, Прилуки — прилуцький, словак — словацький, таджик — таджицький, турок — турецький, узбек — узбецький; Ніцца — ніццький, Суец — суецький, Череповець — череповецький; Бахмач — бахмацький, Галич — галицький, Гринвіч — гринвіцький, Овруч — Овруцький, Солигалич — солигалицький. Але: Дамаск — дамаський, Мекка — меккський, тюрки — тюркський;

в) с, х, ш + -ськ(ий) → -ськ(ий): Арзамас — арзамаський, Одеса — одеський, Тбілісі — тбіліський, тунгус — тунгуський, Черкаси — черкаський, черкес — черкеський, Ясси — ясський; волох — волоський, Карабах — карабаський, Лепетиха — лепетиський, чех — чеський; Золотоноша — золотоніський, Кандалакша — кандалакський, латиш — латиський, Сиваш — сиваський, чуваш — чуваський.

Примітка. Деякі слова, узвичаєні без зміни приголосних основ, передаються з ними і на письмі: баски — баскський, казах — казахський, Перемишль — перемишльський та ін.

§ 114. ПРАВОПИС СКЛАДНИХ І СКЛАДЕНИХ ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ

Написання окремо

1. Окремо пишуться:

а) географічні назви, що складаються з прикметника та іменника: Біла Церква, Великий Устюг, /147/ Верхня Силезія, Вишній Волочок, Гола Пристань, Голубий Ніл, Давидів Брід, Запорізька Січ, Західна Європа, Зелена Гура, Нове Місто, Новий Сад, Повализька Бистриця, Сомкова Долина, Стара Планина, Широкий Яр;

б) географічні назви й номенклатурні терміни при них: Кавказький хребет, Кандалакська губа, Скандинавський півострів, Фінська затока, Чорне море;

в) географічні назви, що становлять сполучення іменника з порядковим числівником, який може стояти як перед іменником, так і після нього: Гільча Друга, Залісся Перше, Красне Друге, Перше Садове;

г) географічні назви, що становлять сполучення імені та прізвища або імені й по батькові: село Івана Франка, селище Лев Толстой, станція Єрофей Павлович; але: місто Івано-Франківськ, село Михайло-Коцюбинське (бо тут маємо сполучний голосний о й зміну родового закінчення прізвища), а також назва села Дмитро-Варварівка, що складається з двох імен.

Написання разом

2. Разом пишуться:

а) географічні назви-іменники, що складаються з прикметника та іменника, з’єднаних сполучним звуком, а також прикметники, що походять від них: Білопілля, Верхньодніпровськ, Гостролуччя, Дорогобуж, Кам’яногірка, Красноводськ, Малоярославець, Нижньокилимськ, Нововолинськ, Новосибірськ, Старокостянтинів, Чистоводне, Ясногородка; білопільський, верхньодніпровський, гостролучанський, дорогобузький, кам’яногірківський, чистоводнівський та ін.

Примітка. Це правило поширюється й на складні прикметники, утворені з двох прикметникових основ, які означають назви морів, лісів, низин, областей, залізниць тощо й мають при собі номенклатурні терміни типу море, гора, хребет, ліс, озеро, низовина, острів і т. ін.: Західносибірська низовина, Нижньодунайська низовина, Новосибірські острови, Південноукраїнський канал, Східноєвропейська рівнина, Східноказахстанська область, Східнокитайське море тощо;

б) географічні назви, що складаються з числівника та іменника, з’єднаних сполучним звуком, а також похідні від них прикметники: Дворіччя, Першотравневе, /148/ П’ятигорськ, П’ятихатки, Семигори, Семипілки, Сорокадуби, Трипілля; дворічанський, п’ятихатківський, семигірський, семипілківський, сорокадубівський та ін.;

в) географічні назви з першою дієслівною частиною у формі наказового способу та похідні від них прикметники: Вернигородок, Гуляйполе, Копайгород, Крутибороди, Печиводи; вернигородоцький, гуляйпільський, копайгородський, крутибородівський, печиводівський;

г) географічні назви, що складаються з двох іменників, з’єднаних сполучним звуком, та похідні від них прикметники: Верболози, Індокитай, Страхолісся; верболозівський, індокитайський, страхоліський. Але: Австро-Угорщина, Азово-Чорномор’я та деякі інші;

ґ) географічні назви з другою частиною -град, -город, -піль, -поль; -абад, -акан, -бург, -ленд, -пілс, -таун, -шир, -штадт і похідні від них прикметники: Белград, Волгоград, Цілиноград; Китайгород, Новгород, Княжпіпь, Ольгопіль, Адріанополь, Севастополь; Ашгабат, Бранденбург, Кемберленд, Даугавпілс, Кейптаун, Йоркшир, Рудольфштадт; волгоградський, новгородський, ольгопільський, севастопольський, бранденбурзький, даугавпілський, рудольфштадтський;

д) прикметникові форми від географічних назв, що складаються з якісного прикметника та іменника або відносного прикметника [без суфіксів -зьк(ий), -ськ(ий), -цьк(ий) і суфіксів присвійності] та іменника: біломорський (від Біле море), білоцерківський (від Біла Церква), гостромогильський (від Гостра Могила), новоміський (від Нове Місто), яснополянський (від Ясна Поляна); житньогірський (від Житні Гори), західноєвропейський (від Західна Європа), кам’янобалківський (від Кам’яна Балка), липоводолинський (від Липова Долина).

Написання через дефіс

3. Через дефіс пишуться:

а) географічні назви, що складаються з двох іменників (без сполучного звука) або з іменника й дальшого прикметника, а також прикметники, що походять від них: Баня-Лука — баня-луцький, Гвінея-Бісау — гвінея-бісауський, Глинськ-Загора — глинськ-загорський, Ельзас-Лотарингія — ельзас-лотаринзький, /149/ Коло-Михайлівка — коло-михайлівський, Орєхово-Зуєво — орєхово-зуєвський, Пуща-Водиця — пуща-водицький; Берізки-Бершадські — берізки-бершадський, Віта-Поштова — віта-поштовий, Кам’янець-Подільський — кам’янець-подільський, Рава-Руська — рава-руський, Харків-Товарний — харків-товарний, Австро-Угорщина — австро-угорський; але: Індокитай та похідні прикметники від подібних назв;

б) географічні назви, що становлять поєднання двох імен або імені та прізвища (чи прізвиська) за допомогою сполучного звука (зрідка — без нього) й зі зміною форми другого компонента, а також похідні від них прикметники: Андрієво-Іванівка — андрієво-іванівський, Дмитро-Варварівка — дмитро-варварівський, Івано-Франківськ — івано-франківський, Михайло-Коцюбинське — михайло-коцюбинський, Олександро-Пащенкове — олександро-пащенківський; але: Петропавлівка;

в) географічні назви, що складаються з іншомовних елементів — повнозначних слів, а також похідні від них прикметники: Буенос-Айрес, Думбартон-Окс, Іссик-Куль, Кзил-Орда, Нар’ян-Мар, Ріо-Негро, Улан-Уде; буенос-айреський та ін., але: Алатау, Амудар’я, Махачкала, Сирдар’я; амудар’їнський, приамудар’їнський; алмаатинець, кзилординець тощо;

г) географічні назви (переважно населених пунктів) з першими складовими частинами соль-, спас-, усть- та іншомовними вест-, іст-, нью-, сан-, санкт-, сант-, санта-, сен-, сент- і под., а також із кінцевими назвотворчими частинами -ривер, -сіті, -сквер, -стрит, -фіорд і похідні від них прикметники: Соль-Ілецьк, Спас-Клепики, Усть-Каменогорськ; Вест-Індія, Іст-Лондон, Нью-Йорк, Сан-Сальвадор, Санкт-Галлен, Сант-Яго, Санта-Клара, Сен-Готард, Сент-Луїс; Фолл-Ривер, Атлантик-Сіті, Сахо-сквер, Бонна-фіорд; соль-ілецький, усть-каменогорський; нью-йоркський; фолл-риверський, атлантик-сітинський та ін.;

ґ) географічні назви, що складаються з іменників, які поєднуються українськими або іншомовними прийменниками, сполучниками чи мають при собі частку, /150/ артикль, а також утворені від них прикметники: Новосілки-на-Дніпрі, Ростов-на-Дону, Франкфурт-на-Майні, Яр-під-Зайчиком; Булонь-сюр-Мер, Бург-ель-Араб, Ла-Манш, Ла-Плата, Лас-Вегас, Лос-Анджелес, Па-де-Кале, Ріо-де-Жанейро, Сен-е-Уаз (департамент); новосілківський-на-Дніпрі, ростовський-на-Дону, франкфуртський-на-Майні, ярський-під-зайчиком; булонь-сюр-мерський, бург-ель-арабський, ла-маншський, ла-платський і т. ін.;

д) прикметники, утворені від географічних назв, до складу яких входять прикметники із суфіксами -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин (-їн), -ськ(ий), -цьк(ий), -зьк(ий): давидово-брідський (від Давидів Брід), олійниково-слобідськйй (від Олійникова Слобода), мишурино-різький (від Мишурин Ріг), вільшансько-новоселицький (від Вільшанська Новоселиця), вінницько-ставський (від Вінницькі Стави);

е) прикметники, утворені від географічних назв, що становлять поєднання імені та прізвища: івано-франківський (село Івана Франка).

Розділи правопису:

I. Правопис основи слова

II. Правопис закінчень відмінюваних слів

III. Правопис слів іншомовного походження

IV. Правопис власних назв

V. Найголовніші правила пунктуації

    Український правопис                Покажчик