[Український правопис. — К.: Наукова думка, 2012. — С. 7-72.]

    Український правопис           Покажчик


Розділи правопису:

I. Правопис основи слова

II. Правопис закінчень відмінюваних слів

III. Правопис слів іншомовного походження

IV. Правопис власних назв

V. Найголовніші правила пунктуації





І. ПРАВОПИС ОСНОВИ СЛОВА



ЛІТЕРНІ ПОЗНАЧЕННЯ ЗВУКІВ 1


1 Щоб уникнути зайвого повторення «літера... на позначення голосного... (приголосного...)», далі вживатимуться в основному терміни «голосний», «приголосний», «звук» і т. ін.



ГОЛОСНІ



§ 1. Ненаголошений О


1. У складах із ненаголошеним о пишеться та сама літера (буква) о, що й під наголосом: боїться (бо боязко), голубка (бо голуб); дощу (бо дощ), робіть (бо робить), розумний (бо розум).

О пишеться й у таких словах, де сумнівний із правописного погляду звук наголосом не перевіряється: лопух, сокира, союз.


2. У деяких словах на місці о перед постійно наголошеним а (я) маємо у вимові й на письмі а: багатий, багато, багатство, багаття, багач, гарячий, гарячка (пор. горіти), гаразд, кажан, калач, качан, хазяїн, а також у деяких похідних з іншим наголосом: багатир (багач), гаряче; але: гончар, корявий, лопата, поганий, ропа, солдат, товар, а також богатир (велетень, герой), монастир.



Примітка. Про суфікси -ова-, -ува-, -оват-, -овит-, -уват- див. § 23, п. 8; § 24, п. 1.





§ 2. Ненаголошені Е, И


1. У складах із ненаголошеними е та и пишеться та сама літера, що й під наголосом: великий, величезний (бо велич), держу (бо одержати), клекотіти (бо клекіт), несу (бо принесений), шепотіти (бо шепіт), криве (бо криво), тримати (бо отримувати), широкий (бо широко).

У словах із постійним наголосом невиразний звук рекомендується перевіряти за словниками: левада, леміш, кишеня, минулий.


2. Е завжди пишеться:

а) у групі -ере- (повноголосся), а також у групі -еле-: берег, дерево, серед; зелень, пелена, селезень, шелест; /8/

б) у суфіксах -еня-, -ен-, -енк-, -еньк-, -ер(о), -есеньк-, -ечк-, -тель: козеня, доручений, Юхименко, рученька, семеро, малесенький, книжечка, вихователь;

в) коли е при зміні слова випадає: березень (бо березня), вітер (бо вітру), мітел (бо мітла), справедливий (бо правда), хлопець (бо хлопця).


3. а) И пишеться в ряді слів у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: бриніти, гриміти, дрижати, кривавий, криниця, стриміти, тривати, тривога), глитати;

б) інколи ненаголошений и в групах -ри-, -ли- перевіряється наголосом: кришити (крихта, кришка), тримати (стримувати); блищати (блискавка).

Відповідно до вимови в ряді слів не під наголосом пишеться -рі-, -лі-: дрімати, дрімливий, дрімота, тріщати, перебріхувати; злітати.





§ 3. І


На початку слова пишеться і, а не и: ім’я, індик, іній, інколи, іноді, інший, існувати, істина.





§ 4. Ї


Літера ї на позначення звукосполучення й + і пишеться:


1. На початку слова й після голосного: їжа, їжак, їздець, їздити, їх, їхати; доїхати, приїхати, країна, мої, твої.


2. Після м’якого приголосного (на письмі — з м’яким знаком): Ананьїн, Віньї.


3. Після твердого приголосного (на письмі — з апострофом): з’їзд, об’їхати, Захар’їн.


4. Також в іншомовних словах після голосного: архаїчний, героїзм, героїчний, егоїзм, егоїстичний, еліпсоїд, наївний, прозаїк, руїна, целулоїд (див. ще § 90, п. 5, б).


Примітка. Ї не пишеться після префікса, якщо префікс закінчується голосним, а наступний склад починається з і (а не з ї): переінакшити, доісторичний, поінформувати; так само ї не пишеться у складних словах, де перша частина закінчується голосним, а друга починається з і: староіндійський.





§ 5. Я, Ю, Є


Літери я, ю, є пишуться:


1. На початку слова й після голосного для позначення звукосполучень й + а, й + у, й + е: якість, знаю, твоє, а також після й у словах війя (війю, на війї), майя. /9/


2. Після приголосного для позначення сполучення м’якого приголосного з а, у, е: ряд, люди, останнє.





§ 6. Апостроф


Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом.

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:


1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк.


Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях; але: верб’я, торф’яний, черв’як.

Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: зв’язок, зв’ялити, підв’язати, розм’якшити.


2. Після р: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї.


Примітка. Апостроф не пишеться, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк, Рєпін.


3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний, з’їхати, з’явитися, об’єм, під’їхати, роз’юшити, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, пів’яблука; але з власними назвами — через дефіс: пів-Європи тощо (див. § 26, п. 1, д).


Примітка 1. Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишеться: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти.


Примітка 2. Про апостроф у словах іншомовного походження див. § 92, у прізвищах — § 104, п. 11, у географічних назвах — § 108, п. 8.





§ 7. ЙО, ЬО


1. Йо пишеться для позначення звукосполучення й + о:

а) на початку слова й після голосного: його, йому, завойований, район, чийого;

б) після приголосного, переважно на початку складу: батальйон, бульйон, вйокати, Воробйов, курйоз, мільйон, серйозний, Соловйов. /10/


2. ЬО пишеться після приголосного для позначення м’якості приголосного перед о: всього, Ковальов, Линьов, льон, сьогодні, сьомий, трьох, цього.






Чергування голосних


§ 8.


Чергування О — І, Е — І

1. У сучасній українській мові звуки о, е (у відкритих складах) часто чергуються з і (в закритих складах):

а) при словозміні:

1) водопій — водопою, дохід — доходу, кінь — коня, камінь — каменя, лід — льоду, мій — мого, сім — семи, устрій — устрою; ніч — ночі — ніччю, певність — певності — певністю, радість — радості — радістю; виселок — висілка, осінь — осені — осінню, у великому — у великім;

2) гір — гора, ніг — нога, осіб — особа, слів — слово, сіл — село;

3) батьків — батькового, батькова; братів — братового, братова; Василів — Василевого, Василева; ковалів — ковалевого, ковалева; Петрів — Петрового, Петрова; шевців — шевцевого, шевцева;

4) Канів — Канева, Київ — Києва, Фастів — Фастова, Харків — Харкова, Чернігів — Чернігова;

5) вівса — овес, вівця — овець, вісь — осі;

6) бійся — боюся, стій — стояти;

7) вів, вівши — вела (вести); замів, замівши — замела (замести); міг, мігши — можу (могла, могти); ніс, нісши — несу (несла, нести); плів, плівши — плела (плести), а також ріс, рісши — росла, рости;

б) при словотворенні: будівник (пор. будова), вільний (пор. воля), кілля (пор. кола), підніжжя (пор. нога), подвір’я (пор. двора), робітник (пор. робота); зілля (пор. зелений), сільський (пор. село) та ін.


О, Е, що не переходять в І

2. О, е не переходять в і у закритому складі в таких випадках:

а) коли ці звуки вставні або випадні: вікно — вікон, земля — земель, казка — казок, сотня — сотень; витер — витру, вітер — вітру, вогонь — вогню, день — /11/ дня, роздер — розідрати, смуток — смутку, сон — сну, травень — травня.


Примітка 1. В окремих словах при їх зміні о, е не випадають: лоб — лоба, мох — моху, рот — рота, лев — лева.


Примітка 2. За аналогією до форм книжок, казок маємо о між приголосними в родовому множини й від деяких іншомовних слів: арка — арок, марка — марок, папка — папок тощо; але: парт, форм, сакль та ін.;


б) у групах -ор-, -ер-, -ов- між приголосними: торг — торгу, хорт — хорта, смерть — смерті, вовк — вовка, шовк — шовку.

Виняток: погірдний (пор. погорда);

в) у групах із повноголоссям -оро-, -оло-, -ере-, а також -еле-: город, мороз, подорож:, порох, сторож; волос, солод; берег, перед, серед, через; зелень, пелех, шелест та ін.; але: моріг, оборіг, поріг, сморід;

г) у родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення: значень (значення), положень (положення), тверджень (твердження), творень (творення);

ґ) в абревіатурах і в похідних утвореннях: спецназ, торгпред та ін.;

д) у словах іншомовного походження: агроном, інженер, студент, том та ін.


Примітка. За аналогією з тими словами української мови, де є чергування о, е з і, таке чергування з’явилося й у деяких давно засвоєних словах іншомовного походження: Антін — Антона, ґніт — ґнота, колір — кольору, Прокіп — Прокопа; курінь — куреня, папір — паперу.


Відхилення в чергуванні О — І, Е — І

3. Є цілий ряд випадків, коли чергування о, е з і у відкритих і закритих складах відступає від наведених правил:

а) і наявне у відкритому складі в словах з вирівняною за іншими відмінками чи формами основою:

1) у формах називного відмінка однини: гребінець (гребінця), дзвінок (дзвінка, дзвінку, дзвінком), камінець (камінця), кіготь (кігтя), кілок (кілка), кінець (кінця), ніготь (нігтя), олівець (олівця), ремінець (ремінця), рівень (рівня), /12/ стіжок (стіжка), стрілець (стрільця), торгівець (торгівця), фахівець (фахівця) та ін.;

2) у формах родового відмінка множини: вікон (вікно), вічок (вічко), гілок (гілка), зірок (зірка), кілець (кільце), ліжок (ліжко), ніжок (ніжка, ніжки), пліток (плітка);

3) у зменшених формах іменників за аналогією до таких форм, як кіл — кілка, міст — містка, гірка (де і в закритому складі): кілочок, місточок, ніженька, гіронька; але: слівце — словечко;

б) у групах -оро, -оло-, -єре- о, е переходять в і:

1) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду (здебільшого з рухомим наголосом) і в похідних від них іменниках на -к(а) зі значенням зменшеності: борода — борід — борідка, борона — борін — борінка, голова — голів — голівка (і головка — з іншим значенням), сторона — сторін — сторінка, череда — черід — черідка;

2) у родовому відмінку множини іменників здебільшого середнього роду й відповідних зменшених іменниках: болото — боліт — болітце, ворота — воріт — ворітця, долото — доліт — долітце; але: дерево — дерев — деревце, джерело — джерел — джерельце;

3) у деяких похідних іменниках середнього роду з подовженим приголосним: бездоріжжя, Запоріжжя, підборіддя, роздоріжжя; але: лівобережжя, узбережжя; а також без подовження: безголів’я, поголів’я; але безголосся, повноголосся;

в) і в закритому складі виступає у формах чоловічого роду однини дієслів минулого часу й дієприслівників із повноголоссям, якщо відповідні форми жіночого та середнього роду однини й форма множини мають наголос на кінцевому складі: волік, волікши (волокти), зберіг, зберігши (зберегти), стеріг, стерігши (стерегти), бо: волокла, зберегла, стерегла; волокло, зберегло, стерегло та ін.; але: боров, колов, молов, полов, поров, бо: борола, колола, молола, полола, порола та ін.;

г) у віддієслівних іменниках середнього роду на -ння і звичайно буває тільки під наголосом, а без наголосу — е: носіння, ходіння, враження, завершення, збільшення, значення, /13/ пояснення; але: варення (і варіння, варення — процес), вчення. Так само -ення, а не -іння мають іменники, похідні від слів з основою на -ен: наймення;

ґ) о, е наявні в закритому складі:

1) у непрямих відмінках іменників чоловічого роду з вирівняною за називним відмінком основою: борець — борця (борцеві, борцем та ін.), виборець — виборця, ловець — ловця, творець — творця; моток — мотка, носок — носка, паросток — паростка; водень — водню, котел — котла, орел — орла;

2) у повноголосних формах -оро-, -оло- зі сталим наголосом іменників переважно жіночого роду: колод (колодка), долонь (долонька), сорок, огорож, морок, нагород (від них немає зменшених форм з і); але: доріг, доріжка, корів, корівка, беріз, берізка (проте березка — виткий бур’ян);

3) у родовому відмінку множини ряду іменників переважно жіночого роду: будов, вод, істот, основ, підпор, проб, субот, тополь (тополька), шкод; лелек, меж, озер (озерце), потреб; але: осіб, підків;

4) у прикметниках, утворених від власних імен на -ов (-ьов, -йов), -ев (-єв): Малишев — малишевський, Павлов — павловський. Але в прикметниках, утворених від власних імен на -ів (-їв), зберігається і (ї): Гаврилів — гаврилівський (див. ще § 113, п. 2);

5) у ряді префіксальних безсуфіксних іменників типу: затон, затор, переор, потоп (під впливом родового відмінка однини: затону, затору, переору, потопу); але звичайно: потік, розгін, удій.

Зрідка, навпаки, під впливом називного відмінка однини і поширюється на решту форм: опік (родовий однини опіку);

6) під наголосом у словотвірних частинах -вод, -воз, -нос, -роб складних слів, що означають людей за родом діяльності, та в похідних утвореннях: діловод, діловодство, екскурсовод; водовоз; дровонос; хлібороб, хліборобство, чорнороб і т. ін. Проте в словах, що означають предмети, та в похідних утвореннях такий о, незалежно від наголосу, /14/ переходить в і: водопровід, газопровід, газопровідний, електропровід, трубопровід; у словах же зі складником -воз звук о здебільшого зберігається: електровоз, лісовоз, тепловоз. Незалежно від семантики слова в словотвірних частинах -хід, -ріг виступає тільки і: всюдихід, місяцехід, пішохід, пішохідний, самохід, самохідний, стравохід, швидкохід, швидкохідний; козеріг і Козеріг (сузір’я), носоріг і т. ін.;

7) у ряді слів книжного й церковного походження та в похідних: Бог, верховний, виробництво, вирок, закон, законний, народ, народний, основний, потоп, прапор, пророк, словник, а також за традицією в деяких прізвищах: Артемовський, Боровиковський, Грабовський, Котляревський, Писемський і т. ін.; але: Вериківський, Желехівський, Миньківський.





§ 9. Чергування Е — О після Ж, Ч, Ш, Щ, ДЖ, Й


1. Після ж, ч, ш, щ, дж, й перед м’яким приголосним, а також перед складами з е та и (яке походить від давньоруського и) пишеться е: вечеря, вишень, джерело, женити, ніженька, пшениця, стаєнь, увечері, учень, чернетка, четвертий, шестиденка, щеміти, щетина.

Після ж, ч, ш, щ, дж, й перед твердим приголосним, а також перед складами з а, о, у та и (яке походить від давньоруського ы) пишеться о: бджола, будиночок, вечори (пор. вечеря), жонатий (пор. женити), іграшок, копійок, пшоно (пор. пшениця), чоловік, чомусь, чорний (пор. чернетка), чотири (пор. четвертий), шостий (пор. шести), щока.


Примітка. У словах ложечка — ложечок, книжечка — книжечок, лієчка — лієчок і под. зберігається е (є), бо приголосний ч у наступному складі в давні часи був м’яким.


2. О виступає замість сподіваного е після шиплячих та й перед м’яким приголосним:

а) в іменниках жіночого роду III відміни в суфіксі -ост(і): безкрайості, меншості, пекучості, свіжості та ін. (відповідно до вічності, радості й т. ін., де о йде не після шиплячих);

б) у давальному й місцевому відмінках однини деяких іменників: бджолі, на бджолі, на вечорі, пшоні, у пшоні, щоці, на щоці (відповідно до більшості відмінкових форм /15/ із наступним твердим приголосним: бджола, бджолу, вечора, вечори та ін.);

в) у закінченнях родового та орудного відмінків прикметників і займенників та числівників прикметникового типу жіночого роду: безкрайої, безкрайою, гарячої, гарячою, нашої, нашою, першої, першою та ін. (відповідно до безкрайого, безкрайому, нашого та ін. або до другої, молодої тощо, де о закономірне);

г) у похідних утвореннях типу вечоріти, вечоріє (відповідно до вечора, вечорові й т. ін.), чорніти, чорніє, чорниці, чорнити, чорнило та ін. (відповідно до чорний, чорного тощо).


Примітка. У прислівниках типу вороже, гаряче після шиплячих пишеться е; але: творчо, законодавчо, хижо та ін.






Чергування голосних у дієслівних коренях


§ 10.


Чергування О — А

1. Це чергування відбувається в коренях низки дієслів, змінюючи їх значення. Дієслова з о звичайно позначають тривалу, нерозчленовану дію або одноразову, закінчену, дієслова з а — повторювану, багаторазову дію: гонити — ганяти, котити — качати, кроїти — краяти, ломити — ламати, могти, змогти, допомогти та ін. — вимагати, допомагати; скочити — скакати; схопити — хапати; стояти — стати.

Однак більшість дієслів має кореневий о, що не чергується з а: вимовити — вимовляти, виростити — вирощувати, простити — прощати, виношувати, відгороджувати, договорювати, заспокоювати, переконувати, установлювати та ін.; але випровадити — випроводжати.


Е (невипадний) — І (невипадний)

2. Це чергування теж відбувається в коренях дієслів, змінюючи їх значення: е виступає в префіксальних морфемах дієслів доконаного виду, і — в дієсловах недоконаного виду: вигребти — вигрібати, викоренити — викорінювати, випекти — випікати, замести — замітати, зберегти — зберігати, летіти — літати, наректи — нарікати, /16/ спостерегти — спостерігати, причепити — чіпляти й чіпати; так само виволокти — виволікати, де о чергується з і.

Е чергується з і також у дієсловах із суфіксом -ува- (-юва-), коли наголос падає на кореневий і, та в похідних від цих дієслів іменниках на -ння: брехати — набріхувати, викоренити — викорінювати, завертіти — завірчувати, тесати — затісувати, чекати — очікувати; викоренення — викорінювання, чекання — очікування; так само виполоскати — виполіскувати (де о чергується з і); але: вивершувати, завершувати, перевершувати, потребувати, прищеплювати.


Е (випадний) — И

Випадний е чергується з и перед л, р: беру — брати — вибирати, вистелю — вислати — вистилати, завмер — замри — завмирати, запер — запри — запирати, стер — зітри — стирати та ін.





§ 11. Чергування У — В


1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) між приголосними: Наш учитель; Десь у хлібах кричав перепел;

б) на початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Павличко); Увійшли до хати; У лісі стояв гамір, пахло квітами;

в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не сунься у воду (Приказка); Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга;

г) після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві; До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села.


2. В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних: /17/

а) між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитала в оголошенні;

б) на початку речення перед голосними: В очах його світилась надія; В Антарктиді працюють наукові експедиції;

в) після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв і под.): Пішла в садок вишневий (Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (Гордієнко).


3. У — В не чергуються:

а) у словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вдача, вклад, вправа, вступ (і удача, уклад, управа, уступ — з іншими значеннями); взаємини, влада, власний, властивість, вплив і т. ін.; увага, ударник, узбережжя, указ, умова, усталення, установа, уява, а також у похідних утвореннях: вступний, владар, уважність, ударницький, умовний та ін.;

б) у власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдовенко, Врубель, Владивосток; Угорщина, Удовиченко, Урал, увертюра, ультиматум, утопія та ін.


Примітка. У поезії поряд із звичайною формою Україна іноді вживається Вкраїна.





§ 12. Чергування І — Й


Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з и у тих же позиціях, що й у — в.


1. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Павличко); Вірю в пам’ять і серце людське (Б. Олійник);

б) на початку речення: І долом геть собі село Понад водою простяглось (Шевченко); І приковують [гори] до себе очі, і ваблять у свою далечінь імлисту (Коцюбинський).


2. Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Малицький); /18/

б) після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Щоголів).


Примітка. Так само чергується початковий ненаголошений і з й у словах: імення — ймення, імовірний — ймовірний, іти — йти, ітися — йтися (ідеться — йдеться).


3. Чергування і — й не буває:

а) при зіставленні понять: Дні і ночі; Батьки і діти; Війна і мир;

б) перед словом, що починається на й, є, ї, ю, я: Ольга і Йосип — друзі; І раптом людська тінь майнула. Куди, для чого, хто і як? (Рильський);

в) після паузи: Щось такеє бачить око, І серце жде чогось (Шевченко).





§ 13. Чергування З — ІЗ — ЗІ (ЗО)


Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій же підставі, що й в — у, і — й.


1. З уживається:

а) перед голосним на початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: З одним рибалкою він дуже подружив (Глібов); Диктант з української мови;

б) перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних на початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: Плугатарі з плугами йдуть (Шевченко); З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка); Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Малицький).

Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.


2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (Коцюбинський); Лист із Бразилії (Франко); І місив новий заміс із тіста старого (Драч); Родина із семи чоловік; Гнат... запріг коні й так їх /19/ гнав із села, що вони із шкури вилазили (Стельмах); А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (Нар. пісня); Із шовку виготовили вітрила.


3. Зі вживається перед сполученням приголосних на початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т. ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Бере книжку зі стола (Леся Українка); Ви зустріли ворога з палаючою ненавистю в очах, зі зброєю в руках (Яновський); Зі школи на майдан вивалила дітвора (Головко); Війнув зі Сходу легіт волі (Павличко); Балада зі знаком запитання (Драч).


Примітка. Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три: позичив зо дві сотні; може виступати й при займеннику мною: зі (зо) мною; але тільки зі Львова.






ПРИГОЛОСНІ



§ 14. Літера Г


Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як в українських словах: гадка, гей, могутній, плуг, так і в іншомовних (на місці h, g) давнішого походження: газета, генерал, грамота, Євангеліє; Гегель, Гомер, Англія, Гаага, а також у недавніх запозиченнях, часто вживаних, особливо в звукосполученнях гео-, -лог-, -гог-, -грам-, -граф-: агітація, агресія, горизонт, магазин; географія, геологія, педагог, кілограм, фотографія (див. ще § 87).





§ 15. Літера Ґ


Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давнозапозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.


Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете. /20/






Позначення м’якості приголосних



§ 16. Коли пишеться Ь


Знаком ь позначається м’якість приголосних звуків.


1. Ь пишеться:

а) після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: вісь, ґедзь, кінь, мідь, наморозь, палець, суть, швець; близько, восьмий, ганьба, Грицько, дядько, кільце, молотьба;

б) після м’яких приголосних у середині складу перед о: дьоготь, дзьоб, льон, сьомий, трьох, тьохкати.


Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження див. § 93; у прізвищах — § 104, п. 9, 12, а; у географічних назвах — § 109, п. 9.


2. Зокрема ь пишеться:

а) у словах на:

1) -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: близький, вузький, волинський, донецький; близькість, людськість; близько, військо, багацько; по-французькому (по-франиузьки), по-українському (по-українськи), по-німецькому (по-німецьки).


Примітка. У словах баский, боязкий, в’язкий, дерзкий, жаский, ковзкий, плаский (плоский), порский, різкий і похідних утвореннях: боязкість, в’язкість, баско, різко тощо знак м’якшення не пишеться, оскільки тут з, с разом із к не творять суфіксів -зк-, -ск-;


2) -енька, -енько, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: рученька, батенько, голівонька, соколонько; гарненький, малесенький, свіжісінький, тонюсінький;

б) після м’якого л перед наступним приголосним: їдальня, кільце, ковальський, пальці, рибальство, сільський, спільник.


Примітка. Не ставиться м’який знак після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: балка — балці, галка — галці, галченя, монголка — монголці, Наталка — Наталці, Наталчин, рибалка — рибалці, рибалчин, спілка — спілці, спілчанський; але: Галька — Гальці, Гальчин;


в) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи I відміни й середнього роду на -нн(я), /21/ -ц(е) II відміни: друкарень, їдалень, крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць, сердець і серць;

г) у дієслівних формах дійсного та наказового способу: будить, будять, здається, косить, косять, коситься, робить, роблять, робиться, ходить, ходять; будь, будьте, винось, виносьте, виносься, кинь, киньте, стань, станьте, трать, тратьте (див. ще § 83, прим. 1).


Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження та у власних назвах див. § 93; § 109, п. 9.





§ 17. Коли Ь не пишеться


Знак м’якшення (ь) не пишеться:


1. Після р у кінці складу або слова: вірте, кобзар, лікар, перевір, секретар, тепер, школяр, Харків.


2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), -ськ(ий): інженер, інший, кінчик, менший, тонший, Уманщина; волинський, громадянський, освітянський, селянський; громадянство, селянство. Але: бриньчати, доньчин, няньчин, няньчити та ін., бо в твірних іменниках між приголосними виступає ь: бренькіт, донька, нянька.


3. Після м’яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м’які приголосні: вінця, кінцівка, користю, ланцюжок, радість, світ, свято, слід, сміх, сніг, сніп, сьогодні, танцювати, щастя; але: різьбяр (і різьбар), тьмяний і похідні від них.


Примітка. Коли ь уживається у формі називного відмінка іменника, то він зберігається й у всіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його нема, то й в інших відмінках він не пишеться; пор.: Галька — Гальці, дівчинонька — дівчиноньці, письмо — на письмі, редька — редьці; але: галка — галці, сторінка — сторінці, пасмо — у пасмі.


4. Після л в іменникових суфіксах -алн(о), -илн(о): держално, пужално, ціпилно та ін.; але в зменшених формах ь пишеться: держальце, пужальце й под.


5. Між подовженими м’якими приголосними: буття, волосся, галуззя, гіллястий, життя, каміння, ллється, приладдя, сіллю. /22/


6. Після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: безбатченко, Панченко, Федченко; Радчук, Степанчук; Гринчишин, Федчишин; але після л пишеться ь: Михальченко, Михальчук.


7. Після ц у кінці слів — іменників чоловічого роду іншомовного походження: Галац, кварц, палац, паяц, Суец, шприц, а також у деяких вигуках: бац, буц, гоц, клац.





Зміни приголосних при збігу їх


§ 18.


Зміни груп приголосних -ЦЬК-, -СЬК-, -ЗЬК-, -СК-, -ШК-, -ЗК-, -СТ-

1. При словотворенні приголосні звуки часто змінюються:

а) група приголосних -цьк- змінюється на -чч- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): вояцький — вояччина, козацький — Козаччина, німецький — Німеччина, турецький — Туреччина; але: галицький — Галичина;

б) групи приголосних -ськ-, -ск- змінюються на -щ- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): віск — вощина, ліска — ліщина, пісок (піску) — піщина, полтавський — Полтавщина;

в) групи приголосних -ск-, -шк- змінюються на -щ- при творенні прикметників та іменників із суфіксом -ан(-ян-): віск — вощаний — вощанка, дошка — дощаний, пісок (піску) — піщаний;

г) групи приголосних -ск-, -ст- змінюються на щ, група -зк- на -жч- при творенні багатьох форм дієслів II дієвідміни: вереск — верещати, верещу, верещиш і т. д.; простити — прощати, прощаю, прощаєш і т. д.; прощу; але: простиш, простить і т. д.; брязк — бряжчати, бряжчу, бряжчиш і т. д.;

ґ) групи приголосних -ськ-, -зьк- відповідно змінюються на -щ-, -жч- при творенні прізвищ на -енко, -ук: Васько — Ващенко — Ващук, Ісько — Іщенко — Іщук, Онисько — Онищенко — Онищук, Водолазький — Водолажченко, Кузько — Кужченко.


Примітка. У присвійних прикметниках від власних імен із групами -ск-, -ськ- с на письмі зберігається, а к переходить у ч: Параска — Парасчин, Ониська — Онисьчин; -шк- дає щ: Мелашка — Мелащин. /23/


Зміни приголосних перед-СЬК(ИИ), -СТВ(О)

2. Перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) деякі приголосні при словотворенні змінюються, змінюючи й самі суфікси:

а) к, ць, ч + -ськ(ий), -ств(о) дають -цьк(ий), -цтв(о): гірник — гірницький, молодець — молодецький, молодецтво, парубок — парубоцький — парубоцтво, ткач — ткацький — ткацтво;

б) г, ж, з + -ськ(ий), -ств(о) дають -зьк(ий), -зтв(о): боягуз — боягузький — боягузтво, Запоріжжя — запорізький, Париж — паризький, Прага — празький, убогий — убозтво;

в) х, ш, с + -ськ(ий), -ств(о) дають -ськ(ий), -ств(о): залісся — заліський, птах — птаство, товариш — товариський — товариство.

Інші приголосні перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) на письмі зберігаються: багатий — багатство, брат — братський — братство, завод — заводський, інтелігент — інтелігентський, люд — людський — людство, пропагандист — пропагандистський, студент — студентський — студентство.


Примітка. Про творення прикметників із суфіксом -ськ(ий) від географічних назв і назв народів див. § 113.


Зміни приголосних перед -Ш(ИЙ) у вищому ступені прикметників (прислівників)

3. У вищому ступені прикметників і прислівників г, ж, з перед суфіксом -ш(ий) змінюються на -жч(ий), а с + ш(ий) на -щ(ий): високий — вищий (вище), вузький — вужчий (вужче), дорогий — дорожчий (дорожче), дужий — дужчий (дужче), низький — нижчий (нижче); але: легкий — легший (легше).

Це стосується і дієслів, утворених від прикметників вищого ступеня: ближчати, вужчати, кращати та ін. і похідних від них іменників: підвищення (від підвищити), подорожчання (від подорожчати).


-ЧН-, ШН-

4. Приголосні основи к, ц(ь) перед суфіксом -н- змінюються на ч: безпека — безпечний, безпечність, безпечно; вік — вічний, вічність, вічно; кінець — кінечний, місяць — місячний, околиця — околичний, пшениця — пшеничний, рік — річний, серце — /24/ сердечний, сонце — сонячний, яйце — яєчня. Приголосний основи ч зберігається: поміч — помічний, помічник; ніч — нічний, ячмінь — ячний (або ячмінний).

Виняток становлять слова: дворушник, мірошник, рушник, рушниця, сердешний (у значенні «бідолашний»), соняшник, торішній.


Примітка 1. Приголосні ж, ч, ш, щ, т(ь) у давальному та місцевому відмінках іменників (жін. р.) та в дієсловах перед постфіксом -ся на письмі зберігаються: діжці, дочці, квітці, книжці, юшці; не вріжся, не морочся, не морщся, радишся, спиться.


Примітка 2. Глухі приголосні основи перед дзвінкими на письмі зберігаються: боротьба (бо бороти), молотьба (бо молотити), просьба (бо просити). Так само й дзвінкі перед глухими на письмі зберігаються: бабка, борідка, вогкий, дігтяр, кігті, книжка, легкий, нігті; але: затхлий, зітхнути (хоча дихати), натхнути, тхір.





Спрощення груп приголосних


§ 19.


-Ж(Д)Н-, -З(Д)Н-, -С(Т)Н-, -С(Т)Л-

1. У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл-, -стн- випадають д і т: тиждень — тижня — тижневий; виїздити — виїзний, поїзд — поїзний; лестощі — улесливий, щастя — щасливий; вість — вісник, користь — корисний, честь — чесний, якість — якісний; але в словах: зап’ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, шістнадцять літера т зберігається.


Примітка. У прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим -ст, літера т у групі приголосних -стн- зберігається, хоч відповідний звук і не вимовляється: аванпост — аванпостний, баласт — баластний, компост — компостний, контраст — контрастний, форпост — форпостний.


-З(К)Н-, -С(К)Н-

2. У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при творенні дієслів із суфіксом -ну-: бризк — бризнути, брязк — брязнути, блиск — блиснути, писк — писнути, плюск — плюснути, тріск — тріснути; але: випуск — випускний, виск — вискнути, риск — рискнути. /25/


-С(Л)Н-

3. У групі приголосних -слн- випадає л: масло — масний, мисль — умисний, навмисне; ремесло — ремісник.






Подвоєння та подовження приголосних


§ 20.


Подвоєння приголосних при їх збігу

1. Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:

а) префікса й кореня: ввіч, ввічливий, віддати, відділ, заввишки, ззаду, оббити, роззброїти, роззява.


Примітка. Не подвоюються приголосні в таких словах, як отой, отут, отак, отам, отепер, отоді, а також оцей тощо;


б) кінця першої та початку другої частини складноскорочених слів: військкомат (військовий комісаріат), страйкком (страйковий комітет), юннат (юний натураліст);

в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий) [-н(ій)], -ник, -ниц(я): вина — безвинний, день — денний, закон — законний, кінь — кінний, причина — причинний; осінь — осінній, ранок — ранній; баштанник, годинник, письменник; віконниця, Вінниця.

Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний — безвинність — безвинно, законний — законність — законно, туманний — туманність — туманно;

г) основи дієслова минулого часу на с і постфікса -ся: винісся, пасся, розрісся, трясся.


-ЕНН(ИЙ), -АНН(ИЙ)

2. Буквосполучення -нн- пишеться:

а) у збільшувально-підсилювальному суфіксі -енн(ий): здоровенний, силенний, численний;

б) у прикметниках на -енн(ий), -анн(ий) [-янн(ий)] зі значенням можливості або неможливості дії: здійсненний, невблаганний, недозволенний, недоторканний, незрівнянний, незчисленний, непримиренний, несказанний, нескінченний та в прикметнику старанний з відтінком підсилення; /26/

в) у прикметниках на -енн(ий) старослов’янського походження: благословенний, блаженний, огненний, священний.

Буквосполучення -нн- зберігається й в іменниках та прислівниках, утворених від таких прикметників: здійсненність, старанність, старанно, численність, численно тощо.


Примітка. Н не подвоюється в дієприкметниках: вивершений, вихований, зроблений, індустріалізований, поораний, сказаний, спечений, як і в прикметниках на -ений з відповідних дієприкметників (з іншим наголосом): варений (пор. варений), печений (пор. дієприкметник печений) та ін., а також у прикметнику довгожданий.

Треба розрізняти такі слова, як здійсненний (який може здійснюватися — прикметник) і здійснений (який здійснився — дієприкметник), нездоланний (непереможний) і нездоланий (якого не подолали), незліченний (представлений у дуже великій кількості) і незлічений (не порахований) та ін.


3. Подвоюються приголосні в словах: бовван, Ганна, лляний, овва, ссати, а також у похідних: бовваніти, Ганнин, виссати, ссавці та ін.


Подовження приголосних перед Я, Ю, Є, І

4. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються (а на письмі позначаються двома літерами), коли вони стоять після голосного:

а) перед я, ю, і, є в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знаряддя, знаряддю, на знарядді та ін.; життя, життю, у житті; мотуззя, у мотуззі; колосся, колоссю, у колоссі; гілля, гіллю, на гіллі; знання, знанню, у знанні; збіжжя, збіжжю, у збіжжі; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; піддашшя, піддашшю, на піддашші; а також у похідних словах: гілля — гіллястий, гіллячка; життя — життєвий (і життьовий), життєпис та ін.; але: знань, знарядь, піддаш, сторіч, угідь.

Якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігається: відкриття — відкриттів, почуття — почуттів;

б) перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду I відміни (за винятком /27/ родового множини із закінченням -ей): суддя, судді, суддю, суддів і т. ін.; стаття, статті, статтею (але в родовому множини — статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею; Ілля, Іллі, Іллю, Іллею та ін.;

в) перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м’який або шиплячий приголосний: молодь — молоддю, мить — миттю, мазь — маззю, вісь — віссю, міць — міццю, сіль — сіллю, тінь — тінню, подорож — подорожжю, ніч — ніччю, розкіш — розкішшю; але: молодість — молодістю, повість — повістю, кров — кров’ю, матір — матір’ю, пригорщ — пригорщю. У називному відмінку однини вони закінчуються на два приголосних (у тому числі шч — на письмі щ), губний або р;

г) перед я, ю в прислівниках типу зрання, навмання, спросоння; попідвіконню, попідтинню;

ґ) перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити (литися): ллю, ллєш, ллємо, ллєте, ллють, ллється, ллються, а також у похідних: виллю, наллю та ін.


Примітка. Приголосні не подовжуються в словах: кутя, попадя, свиня, у формах числівника третя, третє та ін.




ПРАВОПИС ПРЕФІКСІВ


§ 21.


З- (ІЗ- ЗІ-)

1. Префікс з перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с: сказати, спалахнути, ствердити, сфотографувати, схил. Перед усіма іншими приголосними пишеться з- (іноді із-): збавити, звести, зжитися, ззирнутися, зсадити, зціпити, зчепити, зшиток, ізнов.

Префікс з- (с-) виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зекономити, з’єднувати, зігнорувати, з’їзд, зорієнтуватися, зумовити, згаслий, змазати, знадливий, скоротити, склад і под.

У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, як правило, пишеться префікс зі-: /28/ зібгати, зігнути, зідрати, зізнатися, зімкнути, зіпсуватися, зіставити, зіткнення, зіщулитися тощо. Префікс зі- вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить сполучення губного та йотованого звукосполучення: зів’ялий, зім’яти, зіп’ястися тощо. У деяких словах префікс зі- чергується з зо-: зігрівати й зогрівати, зімлівати й зомлівати, зіпрівати й зопрівати, зітліти й зотліти.


БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ін.

2. У всіх префіксах — без-, від- (од-), між-, над-, об-, під-, перед-, понад-, пред-, роз-, через- — кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкраїй, безкорисливий, відкриття, відстань, міжконтинентальний, міжпланетний, надпотужний, обпалити, обтрусити, підтримка, передплата, передчасний, понадплановий, представник, розтягнути, розчин, розхитати, черезплічник.


ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-

3. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживається переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прегарний, презавзятий, прекрасний, премудрий, прекрасно, препогано; префікс при- вживається переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибігти, прибудувати, прикрутити, приборкати, пришвидшити; прибуття, притулок, прибраний, привабливо.

Крім того, префікс пре- виступає в словах презирливий, презирство й у словах старослов’янського походження: преосвященний, преподобний, престол, а префікс при- вживається в іменниках та прикметниках, утворених від поєднання іменників із прийменниками: пригірок, приярок; прибережний, прикордонний.

Префікс прі- вживається тільки в словах прізвисько, прізвище, прірва. /29/





ПРАВОПИС СУФІКСІВ


Іменникові суфікси


§ 22.


-ИК,-НИК та ін.

1. Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишуться з и: братик, вузлик, передовик; гірник, кулеметник; газівник, працівник; хлопчик, прапорщик.


Примітка. Слід відрізняти український суфікс -ик від іншомовних -ик, -ік (їк). В іншомовних суфіксах пишеться и або і (ї) відповідно до правил правопису и та і (ї) в словах іншомовного походження: історик, медик, фізик; але: механік, прозаїк, хімік.


-ИВ(О)

2. Суфікс -ив(о), що вживається для вираження збірних понять, які означають матеріал або продукт праці, пишеться тільки з и: вариво, добриво, куриво, меливо, мереживо, місиво, морозиво, паливо, печиво, прядиво; але: марево (не матеріал і не продукт праці).


-АЛЬНИК, -ИЛЬНИК та ін.

3. У суфіксах -альник, -ильник, -ільник, -альність після л перед н завжди пишеться ь: постачальник, уболівальник, фрезерувальник; волочильник, мастильник; полільник; відповідальність, геніальність.


-АЛЬ, -ЕНЬ та ін.

4. Кінцевий приголосний у суфіксах -аль, -ень, -ець (-єць), -ість, -тель завжди м’який, а тому всі слова з цими суфіксами пишуться з ь: коваль, скрипаль; велетень, в’язень; бельгієць, мовознавець, переможець; здатність, свіжість; вихователь, любитель.


-ИНН(Я), -ІНН(Я) та ін.

5. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я) [-янн(я)] пишуться з двома н.

Суфікс -инн(я) вживається в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: бобовиння, гарбузиння, картоплиння, павутиння; але: каміння, коріння, насіння.

Суфікс -інн(я) мають іменники середнього роду, що утворюються від дієслів із голосними основи и та і: горіти — горіння, носити — носіння, ходити — ходіння, шарудіти — шарудіння. /30/

Суфікс -анн(я) [-янн(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосним основи а (я): гукати — гукання, гуляти — гуляння, зростати — зростання, сприяти — сприяння.

Суфікс -енн(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, в яких наголос падає на корінь: звернення, напруження, піднесення, удосконалення.


-ЕН(Я) [-ЄН(Я)]

6. Суфікс -ен(я) [-єн(я)] вживається в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовченя, гусеня, чаєня.


-ЕЧОК [-ЄЧОК], -ЕЧК(А) [-ЄЧК(А)], -ИЧОК, -ИЧК(А) та ін.

7. Суфікси зменшено-пестливих слів -ечок [-єчок], -ечк(а) [-єчк(а)], -ечк(о) [-єчк(о)] не слід змішувати із суфіксами -ичок, -ичк(а); останні бувають тільки в словах, що походять від слів із суфіксами -ик, -иц(я): вогничок, кошичок, вуличка, паличка. В інших випадках уживаються суфікси з е (є): вершечок, мішечок, краєчок; діжечка, копієчка, Марієчка, річечка; віконечко, словечко, яєчко.


-ЕНК(О) [-ЄНК(О)], -ЕНЬК(О, А) [-ЄНЬК(О)]

8. Слід відрізняти суфікс -енк(о) [-єнк(о)] від суфікса -еньк(о, а) [-єньк(о)]: суфікс -енк(о) [-єнк(о)] вживається здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Гордієнко, Кравченко, зрідка — у загальних назвах: безбатченко, коваленко; суфікс -еньк(о, а) [-єньк(о)] вживається для творення пестливих назв: батенько, кониченько, серденько; ніженька, тополенька.


-ИСЬК(О) [-ЇСЬК(О)], -ИЩ(Е) [-ЇЩ(Е)]

9. За допомогою суфіксів -иськ(о) [-їськ(о)], -ищ(е) [-їщ(е)] утворюються слова переважно з емоційно-негативним відтінком від іменників усіх родів, причому після приголосного пишеться и, після голосного — ї: гноїсько, дівчисько, хлопчисько; вогнище, побоїще, становище.


-ОВИЧ, -ІВН(А) [-ЇВН(А)]

10. При творенні чоловічих імен по батькові вживається тільки суфікс -ович: Васильович, Дорошович, Ігорович, Микитович, Олексійович, Юрійович.

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), від імен на -й — -ївн(а): Борисівна, Василівна; Гордіївна, Сергіївна, Юріївна. /31/

Від таких імен, як Григорій, Ілля, Кузьма, Лука, Микола, Сава, Хома, Яків, відповідні імена по батькові будуть: Григорович, Григорівна; Ілліч, Іллівна; Кузьмич (і Кузьмович), Кузьмівна; Лукич, Луківна; Миколайович (і Миколович), Миколаївна (і Миколівна); Савич (і Савович), Савівна; Хомич (і Хомович), Хомівна; Якович, Яківна.


Примітка. При творенні імен по батькові в основах імен відбувається чергування і з о: Антін — Антонович, Антонівна; Федір — Федорович, Федорівна.


-ІВК(А) [-ЇВК(А)], -ОВК(А)

11. В іменниках жіночого роду, утворених від іменників та інших частин мови, вживається суфікс -івк(а) [-ївк(а)]: голівка, долівка, маївка, ножівка, полівка, спиртівка, частівка, шалівка, шихтівка.

У деяких іменниках уживається суфікс -овк(а): головка (капусти), духовка, зарисовка, підготовка.


-ОК

12. В іменниках чоловічого роду після приголосних уживається суфікс -ок із випадним о у непрямих відмінках: вершок, гайок, кийок, кілок, лужок, стручок; після м’яких приголосних перед суфіксом -ок пишеться ь: деньок, пеньок.


-ИР, -ИСТ, -ИЗМ, -ІР, -ІСТ, -ІЗМ

13. Іншомовні суфікси -ир, -ист, -изм виступають після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р: бригадир, командир; бандурист, дантист, пейзажист; класицизм, педантизм, тероризм; після решти приголосних пишеться -ір, -іст, -ізм: вампір, гарнір, пломбір; піаніст, спеціаліст; модернізм, плюралізм; але в утвореннях від власне українських коренів пишеться -ист, -изм: боротьбист, побутовизм, речовизм і т. ін.

Після голосних у цих суфіксах виступає ї: акмеїст, героїзм, конвоїр.





Прикметникові та дієприкметникові суфікси


§ 23.


-Н(ИЙ), -Н(ІЙ)

1. Суфікс -н(ий) уживається в переважній більшості якісних і відносних прикметників: дружний (спів), західний, мільйонний, принадний, природний, фабричний. /32/

Суфікс -н(ій) уживається порівняно в небагатьох прикметниках (переважно відносних): братній, всесвітній, городній, давній, житній, задній, крайній, літній, майбутній, матерній, незабутній, освітній, пізній, ранній, самобутній, суботній, хатній та ін. Суфікс -н(ій) уживається в усіх прикметниках прислівникового та іменникового походження, які мають перед цим суфіксом ж, ш: ближній, вчорашній, давнішній, домашній, дорожній, дружній (потиск руки), зовнішній, колишній, мужній, поздовжній, порожній, прийдешній, ранішній, сінешній, справжній, сьогоднішній, тутешній, художній; але: потужний.


Примітка. У прикметниках, твірна основа яких закінчується на н, приєднання суфіксів -н(ий), -н(ій) викликає подвоєння н: знаменний, осінній, плинний, ранній, туманний.


-АНН(ИЙ, -ЕНН(ИЙ), -АН(ИЙ), -ЕН(ИЙ)

2. Прикметникові суфікси -анн(ий), -енн(ий), які вживаються для підкреслення найвищої міри ознаки, пишуться з двома н: невблаганний, нездоланний, неоціненний, несказанний, нескінченний, страшенний; але: жаданий. Подібні прикметники завжди мають наголос на суфіксі, що відрізняє їх від дієприкметників, утворених від дієслівних коренів за допомогою суфіксів -ан(ий), -ен(ий): бажаний, незлічений, неоцінений, неподоланий, несказаний, нескінчений.


-ИЧН(ИЙ), -ІЧН(ИЙ) [-ЇЧН(ИЙ)]

3. Складні суфікси -ичн(ий), -ічн(ий) [-їчн(ий)] виступають, як правило, у прикметниках, похідних від слів іншомовного походження; при цьому після кінцевого основи д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р уживається -ичн(ий): історичний, класичний, математичний, ортопедичний; після решти приголосних — -ічн(ий): академічний, анархічний, археологічний, епічний, ідилічний, органічний; після голосних — -їчн(ий): архаїчний, героїчний, прозаїчний.


-ИН, -ЇН

4. У присвійних прикметниках, утворених від іменників першої відміни, після приголосних (крім й) пишеться суфікс -ин: баба — бабин, Галя — Галин, Коля — Колин, Маруся — Марусин, свекруха — /33/ свекрушин, тітка — тітчин; після голосних — -їн: Марія — Маріїн, Софія — Софіїн.


Примітка. Приголосні г, к (шк), х перед суфіксом -ин змінюються на ж, ч (щ), ш: Ольга — Ольжин, дочка — доччин, Мелашка — Мелащин, сваха — свашин.


-ИН(ИЙ), -ЇН(ИЙ)

5. У прикметниках із значенням присвійності, утворених від назв тварин, після приголосних (крім й) пишеться суфікс -ин(ий): бджолиний, голубиний, горобиний, качиний, орлиний; після голосних і апострофа — -їн(ий): зміїний, солов’їний.


-ИСТ(ИЙ), -ЇСТ(ИЙ)

6. Суфікс -ист(ий) уживається в прикметниках після приголосних: барвистий, голосистий, іскристий, перистий (пірчастий; але: перістий — рябий), променистий, урочистий; після голосних — -їст(ий): вибоїстий, гноїстий, двоїстий, оліїстий, троїстий.


-ЕВ(ИЙ), -ЄВ(ИЙ), -ОВ(ИЙ)

7. Суфікс -ев(ий) уживається в прикметниках, які мають перед цим суфіксом м’який або шиплячий приголосний і в яких наголос падає переважно на основу слова: березневий, грушевий, овочевий, ситцевий. У прикметниках, у яких перед суфіксом виступають м’які н, т або й, пишеться -єв(ий): алюмінієвий, дієвий, життєвий, значеннєвий, суттєвий.

Суфікс -ов(ий) незалежно від наголосу вживається у прикметниках, які мають перед цим суфіксом твердий приголосний: вітровий, казковий, кварцовий, палацовий, святковий, службовий. Крім того, суфікс -ов(ий) уживається в прикметниках, які мають перед цим суфіксом шиплячий (ж, ч, ш, щ), м’який приголосний або й, причому наголос падає на закінчення: бойовий, гайовий, грошовий, дійовий, дощовий, життьовий, крайовий, нульовий, речовий, стильовий.

Ці ж правила поширюються на правопис суфіксів -ов-, -ев-, (-єв-) у присвійних прикметниках жін. і середн. роду: суфікс -ов- уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників твердої групи: майстер — майстрова, майстрове; Петро — Петрова, Петрове; робітник — робітникова, /34/ робітникове; Шевченко — Шевченкова, Шевченкове; суфікс -ев- (після голосного -єв-) уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників м’якої та мішаної груп: Андрій — Андрієва, Андрієве; Ігор — Ігорева, Ігореве; кобзар — кобзарева, кобзареве; скрипаль — скрипалева, скрипалеве; сторож — сторожева, сторожеве; товариш — товаришева, товаришеве.

У відповідних присвійних прикметниках чоловічого роду суфікси -ов-, -ев- (-єв-) чергуються з -ів (-їв): Василева — Василів, майстрова — майстрів, Олексієва — Олексіїв.


-УВАТ(ИЙ), [-ЮВАТ(ИЙ)], -ОВАТ(ИЙ), -ОВИТ(ИЙ)

8. Суфікс -уват(ий), а після м’яких приголосних -юват(ий), уживається в прикметниках на позначення певного вияву ознаки: горбуватий, круглуватий, синюватий, темнуватий, а також на виявлення невеликої міри властивості, схильності до чогось, позначуваної іменниковою основою: дуплуватий, злодійкуватий, остюкуватий, піскуватий.

Суфікс -оват(ий) уживається в прикметниках, якщо наголос падає на о: плисковатий, стовбоватий.

Суфікс -овит(ий) уживається на означення високого ступеня вияву ознаки: гордовитий, грошовитий, талановитий.





Дієслівні суфікси


§ 24.


-УВА- (-ЮВА-), -ОВА-

1. Суфікс -ува- (-юва-) пишеться в дієсловах: забілювати, керувати, підпорядкувати, розсіювати.

У похідних словах і формах (віддієслівних іменниках та дієприкметниках) суфікс -ува- (-юва-) пишеться тоді, коли на перший голосний цього суфікса не падає наголос: вивершувати — вивершування, вивершуваний; очікувати — очікування, очікуваний; підсинювати — підсинювання, підсинюваний; якщо на перший голосний суфікса падає наголос, то пишеться -ова-: друкувати — друкування; але: друкований; малювати — малювання; але: мальований; підпорядкувати — підпорядкування; але: підпорядкований; риштувати — риштування; але: риштовання, риштований. /35/


-ОВУВА-

2. У суфіксі -овува- перший голосний завжди наголошений: завойовувати — завойовування, завойований; перемальовувати — перемальовування, перемальований; скуповувати — скуповування, скуповуваний.


-ІР- (-ИР-)

3. Дієслова іншомовного походження, що мають у мові-джерелі суфікс -ір-, в українській мові втрачають цей суфікс у всіх формах: загітувати — загітований, зареєструвати — зареєстрований, інформувати — інформований, сконструювати — сконструйований; але в окремих словах для усунення небажаних омонімів суфікс -ір- (після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р — -ир-) зберігається: буксирувати (бо є буксувати), парирувати (бо є парувати), полірувати (бо є полювати), репетирувати (бо є репетувати) тощо.

Суфікс -ір- (-ир-) уживається й у дієсловах типу котирувати, лавірувати, марширувати, пікірувати, третирувати.







ПРАВОПИС СКЛАДНИХ СЛІВ


ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ПРАВОПИСУ СКЛАДНИХ СЛІВ


§ 25.


Складні слова можуть утворюватися за допомо гою сполучних звуків і без них.


Сполучні звуки О, Е (Є)

1. Коли перша частина складного слова — прикметник, то сполучним звуком виступає о: важкоатлет, гірничопромисловий, чорногуз, яснозорий; якщо першою частиною такого слова є прикметник м’якої групи, то перед о пишеться ь: верхньодніпровський, давньоруський, середньовіччя, синьоокий.

Увага. З цими словами не слід плутати складні слова, перша частина яких є вищий ступінь прислівника на е: вищезгаданий, нижчепідписаний.


2. Коли перша частина складного слова — іменник або займенник, то сполучним звуком буває: /36/

а) після твердого приголосного, зокрема після шиплячого, звук о: атомохід, грушоподібний, дощомір, самовчитель; але: кожум’яка, овочесховище, очевидний;

б) після м’якого приголосного (неподовженого), яким закінчується основа іменника м’якої групи, пишеться е: бурелом, землетрус, працездатний, яйцеподібний; але: конов’язь, коногон, костогриз, костоправ, свинопас, свиноматка;

в) після й, яким закінчується основа іменника м’якої групи, або м’якого подовженого приголосного першої частини пишеться є: боєздатність, краєзнавство; життєздатний, життєпис, сміттєзбірник.


Складні слова без сполучного звука

3. Складні слова можуть утворюватися без сполучного звука — шляхом безпосереднього приєднання основи до основи. При цьому перша основа може закінчуватися:

а) на голосний звук: всюдихід, кількаразовий, радіокомітет; у словах із числівниками одно-, дво-, три-, чотири-: одноденний, двоярусний, триніжок, чотирикутник. Також у словах із тими числівниками, що в родовому відмінку мають закінчення -и: двадцятирічний, п’ятикутний, семимильний;

б) на приголосний звук: Болград, Новгород; в абревіатурах: виконком, медінститут; у словах із числівниками двох-, трьох-, чотирьох-, якщо наступна частина починається голосними а, о: двохосьовий, чотирьохактний.


4. Складні слова можуть писатися разом і через дефіс.

Разом пишуться:

а) усі складноскорочені слова й похідні від них: Нацбанк, Міносвіти, міськрада, облвиконком, профспілка, соцстрах; профспілковий, соцстрахівський. Сюди належать і всі складноскорочені з першими частинами: авіа-, авто-, агро-, біо-, вело-, водо-, газо-, геліо-, гео-, гідро-, екзо-, екстра-, електро-, зоо-, ізо-, квазі-, кіно-, космо-, лже-, макро-, мета-, метео-, мікро-, мілі-, моно-, мото-, нео-, палео-, псевдо-, радіо-, рентгено-, соціо-, стерео-, супер-, теле-, термо-, турбо-, фоно-, фото- й под.;

б) складні слова, першою частиною яких є кількісний числівник (коли він не позначається цифрою): двобічний, сімдесятиріччя, трикутник, трипроцентний, чотиримісячний. /37/

Через дефіс пишуться:

а) повторення того самого слова з метою підсилення його основного значення, зокрема: в дієсловах для підсилення інтенсивності дії: писав-писав, робив-робив, ходив-ходив; у прикметниках і прислівниках для вираження великої міри, ознаки: білий-білий, легенький-легенький, багато-багато, синьо-синьо, тихо-тихо;

б) поєднання синонімічних слів: гидко-бридко, зроду-віку, тишком-нишком, часто-густо; антонімічних слів: більш-менш, видимо-невидимо; близьких за значенням слів, що передають єдине поняття: батько-мати (батьки), хліб-сіль (їжа); слів із тим самим коренем, але з різними закінченнями, префіксами й суфіксами: великий-превеликий, давним-давно, з давніх-давен, з діда-прадіда, мало-помалу, повік-віки, радий-радісінький, сила-силенна, тихий-тихесенький.


Примітка. Два однакові іменники, з яких один має форму називного відмінка, а другий — орудного, пишуться окремо: кінець кінцем, одним одна, честь честю, чин чином. Так само й займенники: сама самотою;


в) поєднання слів, що означають приблизність: день-другий, година-дві, не сьогодні-завтра, три-чотири.


Примітка. Поєднання слів зі значенням приблизності або певних числових меж можуть складатися й з двох числівників, позначених цифрами. У таких випадках між ними ставиться тире: 3—4 (дні), учні 8—10 класів;


г) складні вигуки та звуконаслідування: гей-гей, ого-го, бом-бом;

ґ) звуки в словах, що вимовляються протяжно: По-о-дай, а то во-о-ни наморились уже й та-а-к біля мене (Тесленко); По-о-лк, стій!

д) літерні абревіатури з належними до них цифрами: Ту-154, ЗІЛ-111;

е) літерні найменування паралельних класів у школах: 7-А, 10-В;

є) терміни, до складу яких входить літера алфавіту: П-подібний, Т-подібний;

ж) літерні скорочення складних слів, які пишуться разом або через дефіс: с.-г. — сільськогосподарський, с.-д. — /38/ соціал-демократ, соціал-демократичний, ст.-сл. — старослов’янський; але скорочення, утворені від словосполук, пишуться окремо: с. г. — сільське господарство.





§ 26. Складні іменники


1. Разом пишуться:

а) складні іменники, утворені шляхом поєднання за допомогою сполучного звука двох або кількох основ, одна з яких — дієслівного походження: вертоліт, лісосплав, самохід, силосонавантажувач, тепловоз;

б) складні іменники, утворені поєднанням прикметникової та іменникової основ за допомогою сполучного звука: білокрівці, чорногуз, чорнозем;

в) складні іменники, утворені за допомогою сполучного звука від двох іменникових основ: верболіз, лісостеп, носоріг, трудодень, шлакоблок; але людино-день; сюди ж належать іменники, першою частиною яких є незмінний іменник іншомовного походження (тут роль сполучного звука виконує останній голосний першого іменника: автострада, велотрек, радіокомітет);

г) складні іменники, утворені з дієслова в наказовій формі та іменника: горицвіт, зірвиголова, перекотиполе, пройдисвіт; Непийпиво, Перебийніс, Убийвовк (прізвища);

ґ) складні іменники, утворені з кількісного числівника у формі родового відмінка (для числівника сто — називного) та іменника: дванадцятитонка, сторіччя, стоп’ятдесятиріччя, шестиденка.


Примітка. У складних словах із числівником, який означає число двозначне, тризначне та інші, числівник звичайно пишеться цифрами й приєднується до другої частини слова за допомогою дефіса: 750-річчя, 16-поверховий;


д) складні іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: піваркуша, півгодини, півдюжини, півкарбованця, півколо, півмісяць, півогірка, пів’яблука; напівавтомат, напівсон; полукіпок, полумисок.


Примітка. Перед іменниками — власними іменами пів- пишеться через дефіс: пів-Європи, пів-Києва; /39/


е) складні іменники, утворені з трьох і більше основ: автомотогурток, світловодолікування, термогідродинаміка.


2. Через дефіс пишуться:

1) складні іменники, утворені з двох іменників без допомоги сполучного звука, незалежно від того, чи в даному слові відмінюються обидва іменники, чи тільки другий.

До слів з обома відмінюваними частинами належать:

а) іменники, що означають протилежні за змістом поняття: купівля-продаж, розтяг-стиск;

б) іменники, що означають спеціальність, професію: магнітолог-астроном, лікар-еколог;

в) іменники на позначення казкових персонажів: Зайчик-Побігайчик, Лисичка-Сестричка.

До слів із другою відмінюваною частиною належать:

а) іменники, в яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, явища, названого другим словом: блок-система, буй-тур, дизель-мотор, жар-птиця, козир-дівка, крекінг-процес, Свят-вечір, стоп-кран;

б) іменники, що означають державні посади, військові, наукові звання: генерал-губернатор, генерал-лейтенант, контр-адмірал, прем’єр-міністр, унтер-офіцер, член-кореспондент, штабс-капітан;

в) іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, людино-день, тонно-кілометр;

2) складні іменники з першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-: віце-президент, екс-чемпіон, лейб-медик, максі-спідниця, міді-мода, міні-футбол, обер-майстер;

3) іншомовні назви проміжних сторін світу: норд-вест, норд-ост;

4) субстантивовані словосполучення, що означають переважно назви рослин: брат-і-сестра, люби-мене, розрив-трава, чар-зілля;

5) скорочені іменники, в яких наводиться початок і кінець слова: б-ка — бібліотека, вид-во — видавництво, д-р — доктор, ін-т — інститут, л-ра — література, т-во — товариство, ф-ка — фабрика; /40/

6) перша частина складного слова (яке пишеться разом або через дефіс), коли далі йде слово з такою ж другою частиною: кулько- й роликопідшипники, радіо- й телеапаратура, тепло- й гідроелектростанції.





§ 27. Прикладки


Прикладки можуть писатися окремо й через дефіс, що залежить від семантики поєднуваних складників.


1. Якщо прикладкою виступає видова назва, то дефіс між означуваним іменником і прикладкою не ставиться: місто Київ, ріка Москва, трава звіробій.

Якщо ж у ролі прикладки виступає родова назва, то між означуваним іменником і прикладкою ставиться дефіс: звіробій-трава, Москва-ріка, Сапун-гора.


2. Якщо узгоджуваний іменник, що має атрибутивне (означальне) значення, виступає в ролі прикладки в постпозиції, він приєднується до пояснюваного іменника дефісом: вовк-жаднюга, дівчина-красуня, хлопець-богатир.

Якщо такий іменник виступає в препозиції до означуваного іменника, то він пишеться окремо: богатир хлопець, жаднюга вовк, красуня дівчина.


3. Якщо пояснюваний іменник і прикладка можуть мінятися місцями (причому атрибутивну роль виконує іменник у постпозиції), між ними завжди ставиться дефіс: дівчина-грузинка й грузинка-дівчина, учитель-фізик і фізик-учитель, художник-пейзажист і пейзажист-художник.


4. Якщо прикладка входить до складу терміна, вона втрачає атрибутивне значення, перетворюючи словосполучення на складний іменник без сполучного звука. Такі іменники пишуться через дефіс: гриб-паразит, жук-короїд, заєць-русак, льон-довгунець.





§ 28. Складні числівники та займенники


1. Разом пишуться:

а) складні кількісні числівники: одинадцять, п’ятдесят, триста (трьохсот, трьомстам); /41/

б) складні порядкові числівники й схожі з ними прикметники, останнім компонентом яких є -сотий, -тисячний, -мільйонний: дев’ятисотий, п’ятнадцятий, п’ятсоттридцятитисячний, шістдесятий, шістдесятип’ятимільйонний; багатотисячний, кількамільйонний.


Примітка 1. Складені кількісні та порядкові числівники пишуться окремо: тисяча п’ятсот тридцять вісім, тисяча дев’ятсот вісімдесят восьмий.


Примітка 2. Порядкові числівники, до складу яких входять слова з половиною й под., теж пишуться окремо: три з половиною тисячний загін.


2. Через дефіс пишуться:

а) порядкові числівники, написані цифрами й літерами: 7-й, 10-ї, 11-го, 35-мільйонний, 3-тисячний, 4½-тисячний;

б) складні займенники з компонентами будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна- й под.: будь-котрий, будь-хто, будь-чий, будь-що, будь-який; котрий-будь, хто-будь, чий-будь, що-будь, який-будь; котрий-небудь, хто-небудь, чий-небудь, що-небудь, який-небудь; казна-що, хтозна-який; але: будь у кого, будь на чому, казна з ким, казна при кому (бо в середині таких слів з’являється прийменник).





§ 29. Складні прикметники


1. Разом пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом: електросиловий (електросила), лісостеповий (лісостеп), м’ясозаготівельний (м’ясозаготівля), радіофізичний (радіофізика), самохідний (самохід), теплообмінний (теплообмін), чорноземний (чорнозем);

б) складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника: загальноосвітній (загальна освіта), легкоатлетичний (легка атлетика), мовностильовий (мовний стиль), народногосподарський (народне господарство), народнопоетичний (народна поезія), первіснообщинний (первісна община), правобережний (правий берег), сільськогосподарський (сільське господарство), східнослов’янський (східні слов’яни); /42/

в) складні прикметники з другою дієслівною частиною: волелюбний, деревообробний, карколомний, машинобудівний.


Примітка. Прикметники з другою префіксальною дієслівною частиною пишуться через дефіс: вантажно-розвантажувальний, контрольно-вимірювальний;


г) складні прикметники, в яких першим компонентом виступає прислівник: важкохворий, внутрішньозаводський, загальнодержавний; так само й такі, в яких другою складовою частиною є дієприкметник: вищезгаданий, нижчепідписаний, новоутворений, свіжозрубаний; але: трохи вище зазначений (параграф), бо є пояснювальне слово.


Примітка 1. Прислівники, утворені від більшості відносних прикметників, як правило, зберігають на собі логічний наголос і не зливаються в одне слово з наступним прикметником або дієприкметником: абсолютно сухий, діаметрально протилежний, послідовно миролюбний, різко окреслений, суспільно корисний, суспільно необхідний, хімічно зв’язаний.


Примітка 2. У складних термінах прислівник — компонент, що уточнює значення складного прикметника, пишеться разом із цим прикметником: видовженотупоконічний, короткогрушоподібний, округлояйцеподібний;


ґ) складні прикметники (з двох або кількох компонентів), у яких основне смислове навантаження передається останнім прикметником, а попередні лише звужують, уточнюють його зміст. Такі прикметники, як правило, мають термінологічне значення: вузькодіалектне (мовне явище), грудочеревна (перепона), давньоверхньонімецька (мова), двовуглекислий (газ), лінгвостилістичні (особливості); також: глухонімий, сліпоглухонімий;

д) складні прикметники, першою частиною яких є числівник, написаний літерами: двадцятиповерховий, семиразовий, стодвадцятип’ятирічний; але: 125-річний;

е) складні прикметники, утворені з двох неоднорідних прикметників (зокрема, ті, які виражають відношення родової ознаки до видової): поперечношліфувальний (поперечний шліфувальний верстат).


2. Через дефіс пишуться: /43/

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс: віце-президентський (віце-президент), генерал-губернаторський (генерал-губернатор), дизель-моторний (дизель-мотор), соціал-демократичний (соціал-демократ), унтер-офіцерський (унтер-офіцер).


Примітка. В окремих випадках, коли прикметник утворюється від сполучення іменника з прикладкою, дефіс не ставиться: Москва-ріка — москворіцький;


б) складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ, якщо названі цими основами поняття не підпорядковані одне одному: аграрно-сировинний, державно-монополістичний, електронно-обчислювальний, культурно-технічний, лісопильно-стругальний, масово-політичний, мовно-літературний, навчально-виховний, науково-технічний, партійно-політичний, плоско-опуклий, постачально-збутовий, свердлильно-довбальний, суспільно-політичний, столярно-механічний; а також узвичаєні: всесвітньо-історичний, літературно-художній, народно-визвольний, підзолисто-болотний тощо; між компонентами цих складних прикметників, не з’єднаними в одне слово, можна вставити сполучник і: аграрний і сировинний, навчальний і виховний і под.;

в) складні прикметники, в яких перша частина закінчується на -ико (-іко): буколіко-романтичний, діалектико-матеріалістичний, історико-культурний, механіко-математичний, політико-економічний;

г) складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: військово-морський, військово-спортивний, воєнно-стратегічний.


Примітка. Складні субстантивовані прикметники військовозобов’язаний, військовополонений пишуться разом;


ґ) складні прикметники, в яких перша частина не має прикметникового суфікса, але яка за змістом є однорідна з другою частиною й приєднується до неї за допомогою сполучного звука о або е: м’ясо-вовняний, м’ясо-молочний, крохмале-патоковий.


Примітка. Складні прикметники цього типу, що виступають як наукові терміни, пишуться разом: головоногі, грудочеревна (перепона); /44/


д) складні прикметники, утворені з двох або кількох основ, які означають якість із додатковим відтінком, відтінки кольорів або поєднання кількох кольорів в одному предметі: блакитно-синій, гіркувато-солоний, кисло-солодкий, молочно-білий, сіро-голубий, темно-зелений, червоно-зелено-синій; але: жовтогарячий, червоногарячий (окремі кольори);

е) складні назви проміжних сторін світу: південно-східний, північно-західний;

є) складні прикметники, першим компонентом яких є числівник, написаний цифрами: 20-річний, 10-поверховий.





§ 30. Прислівники


1. Разом пишуться:

а) складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: віднині, відтепер, донині, дотепер, забагато, задовго, занадто, набагато, навічно, надалі, надовго, назавжди, назовсім, наскрізь, насправді, невтямки, негаразд, отак, отам, отут, підтюпцем, повсюди, подекуди, позавчора, позаторік, потроху, утричі, якнайкраще.


Примітка. Від подібних прислівників слід відрізняти сполучення прийменників із незмінюваними словами, вживаними в значенні іменників. Такі сполучення пишуться окремо: від сьогодні, до завтра, на завтра, на потім (не відкладайте цього до завтра, на завтра, на потім), за багато, на багато (пор.: забагато гуляєш і за багато років уперше приїхав, стало набагато легше й зал на багато місць), на добраніч, на ура;


б) складні прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником: безвісти, безперестанку, вбік, ввечері, ввіч, вволю, вголос, вгорі, вгору, вдень, взимку, взнаки, відразу, вкрай, вкупі, влад, влітку, внизу, вночі, восени, впам’ятку, впень, вперед, впереміж, впереміш, вплав, вплач, впоперек, впору, враз, вранці, врешті, врівень, врівні, врозкид, врозліт, врозсип, врозтіч, вряд, всередині, вслід, всмак, вщерть, доверху, довіку, довкола, доволі, догори, додолу, додому, докупи, донизу, дотла, дощенту, заміж, замужем, заочі, запанібрата, запівніч, зараз, заразом, зарані, зарання, засвітла, збоку, зверху, звіку, згори, здуру, ззаду, зісподу, /45/ знизу, зозла, зокола, зразу, зранку, зрання, зрештою, зроду, зсередини, набік, наверх, наверху, навесні, навиворіт, навиліт, навідліг, навідріз, навік, навіки, навіч, нагору (але: на-гора), надвечір, надворі, надголодь, надзелень, надмір, надміру, назад, назахват, наздогад, назустріч, наїздом, наниз, нанизу, наостанок, наостанку, напам’ять, наперебій, напереваги, наперед, наперекір, напереріз, напівдорозі, напідпитку, напоказ, наполовину, напохваті, напочатку, наприклад, напровесні, напролом, напропале, нараз, нарешті, нарівні, нарозхват, насилу, наскоком, наспід, наспіх, насподі, насторожі, наяву, обік, обіч, одвіку, опівдні, опівночі, опліч, підряд, побіч, поблизу, поверх, повік, поволі, позаду, поночі, попліч, поруч, поряд, посередині, почасти, скраю, спереду, спочатку, убік, убрід, увечері, увіч, уголос, угорі, угору, удень, узимку, узнаки, украй, укупі, улад, улітку, униз, унизу, уночі, упень, уперед, уплав, уплач, упоперек, упору, уранці, урешті, урівень, урівні, урозкид, урозліт, урозсип, урозтіч, уряд, усередині, услід, усмак, ушир;

в) складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником: віддавна, востаннє, вручну, догола, допізна, завидна, замолоду, заново, звисока, згарячу, злегка, зліва, знову, зрідка, напевне, нарівні, нарізно, нашвидку, помалу, помаленьку, потихеньку, сповна, спроста, сп’яну;

г) складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником: вдвоє, втроє, вчетверо й под.; вперше, вдруге, втретє й под.; надвоє, натроє, начетверо й под.; удвох, утрьох, учотирьох і т. д.; водно, заодно, поодинці, спершу;

ґ) складні прислівники, утворені сполученням прийменника із займенником: внічию, втім, навіщо, нащо, передусім, почім, почому; але: до чого, за віщо, за що та ін. в ролі додатків;

д) складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників із будь-якою частиною мови: вдосвіта, вподовж, завбільшки, завглибшки, завдовжки, завтовшки, завчасу, завширшки, знадвору, навздогін, навзнак, навкидьки, навколо, навкруги, навкулачки, навмисне, навпаки, /46/ навперейми, навприсядки, навпростець, навряд, навскач, навскіс, навскоси, навсправжки, навстіж, навтікача, навздогін, наздогін, наосліп, напоготові, позавчора, позаторік, попідтинню, спідлоба;

е) складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього): босоніж, водносталь, ліворуч, мимоволі, мимоїздом, мимохідь, мимохіть, насамперед, натщесерце, нашвидкуруч, обабіч, обіруч, очевидно, повсякчас, праворуч, привселюдно, самохіть, стрімголов, тимчасово, чимдуж, чимраз;

є) складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови: абикуди, абияк, аніскільки, анітелень, анітрохи, анічичирк, аніяк; дедалі, деінде, деколи, декуди; чимало; щовечора, щогодини, щодалі, щоденно, щодня, щодуху, щомісяця, щомога, щонайбільше, щонайдовше, щонайдужче, щонайкраще, щонайменше, щонайширше й т. д., щоночі, щоправда, щораз, щоразу, щороку, щосили, щохвилини; але: дарма що, поки що, тільки що, хіба що, чи що; якомога, якось і якось (з різними значеннями), якраз, якнайбільше, якнайдужче, якнайдовше й под.

Увага. Слід відрізняти прислівники, складені з прийменників або часток і різних частин мови, від прийменників або часток та іменників, прикметників тощо, коли останні зберігають у реченні свої функції як окремі частини мови, отже, і пишуться окремо. Пор.:

Він повернув убік; але: Ударив у бік.

Спочатку це не було ясно; але: З початку розмови вони зрозуміли вашу думку.

Прочитай вірш напам’ять; але: На пам’ять він подарував мені книжку.

Всередині щось дуже заболіло; але: Це правило шукай у середині розділу.

Хлопці домовилися йти всі вкупі до міста; але: У купі піску гралися діти.

Зауважую вам востаннє; але: Вони постукали в останнє вікно.

Ми чуємо це вперше; але: Зайдемо в перше село. /47/

Втім я не заперечую; але: У тім спектаклі виступав і я.

У нас чимало є досягнень; але: Чи мало вам допомагали?

Нащо було починати справу?; але: На що ви натякаєте?

Ми теж виступали на зборах; але: Він говорив те ж, що і я.

Якось уже воно буде; але: Як ось і Марко на поріг.


2. Окремо пишуться:

а) прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, але в яких іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і керованим ним іменником можливе означення до цього іменника (прикметник, займенник, числівник): без відома, без жалю, без кінця, без кінця-краю, без краю, без ладу, без ліку, без мети, без наміру, без пуття, без сліду, без смаку, без сумніву, без угаву, без упину, без черги, в затишку, в міру, в нагороду, в ногу, в обмін, в обріз, в позику, в цілості, до біса, до вподоби, до гурту, до діла, до загину, до запитання, до краю, до крихти, до ладу, до лиха, до лиця, до міри, до ноги, до обіду, до останку, до пари, до пня, до побачення, до пори, до пуття, до речі, до решти, до сих пір, до смаку, до смерті, до снаги, до сьогодні, за години, за дня, за кордон, за кордоном, за рахунок, за світла, з болю, з-за кордону, з краю в край, з переляку, з радості, з розгону, на бігу, на біс, на вагу, на весну (але: навесні), на вибір, на видноті, на відчай, на відмінно, на віку, на гамуз, на голову, на диво, на дозвіллі, на жаль, на зло, на зразок, на льоту, на мить, на ніщо, на око, на поруки, на прощання, на радість, на радощах, на руку, на самоті, на світанку, на скаку, на славу, на слово, на сміх, на совість, на сором, на ходу, на шкоду, на щастя, над силу, не з руки, ні на гріш, під боком, під гору, під силу, по закону, по змозі, по знаку, по можливості, по правді, по силі, по совісті, по сусідству, по суті, по черзі, по щирості, у вигляді, уві сні, у поміч, у стократ, через силу, як слід, як треба;

б) словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка — числівників) та одного або двох прийменників: від ранку до вечора, день у день, з боку на бік, з дня на день, один в один, раз у раз, рік у рік, час від часу; /48/

в) словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складаються з узгоджуваного прийменника (числівника, займенника) й наступного іменника: другого дня, таким чином, темної ночі, тим разом, тим часом;

г) прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основному, в цілому;

ґ) прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє, по четверо тощо.


3. Через дефіс пишуться:

а) складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та закінчення -ому або (-к)и: по-батьківському, по-бойовому, по-братньому, по-господарському, по-іншому, по-козацькому, по-нашому, по-своєму, по-сусідському, по-українському, по-християнському; по-батьківськи, по-братерськи, по-господарськи, по-людськи, по-сусідськи, по-українськи; також: по-латині.


Примітка. У прислівниках цього типу, утворених від складних прикметників, що пишуться через дефіс, дефіс ставиться тільки після по: по-соціалдемократичному;


б) складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників: по-перше, по-друге, по-третє й т. д.;

в) неозначені складні прислівники з частками будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: аби-то, будь-де, будь-коли, будь-куди, де-небудь, десь-то, казна-де, казна-коли, коли-будь, коли-небудь, куди-будь, куди-небудь, так-то, хтозна-як, як-небудь;

г) складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди-годи, десь-інде, десь-інколи, сяк-так і т. ін.;

ґ) складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів або зі службовими словами між ними: будь-що-будь, віч-на-віч, всього-на-всього, далеко-далеко, де-не-де, коли-не-коли, ледве-ледве, ось-ось, пліч-о-пліч, хоч-не-хоч, як-не-як. /49/





§ 31. Прийменники


1. Разом пишуться:

а) складні прийменники, утворені сполученням одного або двох (іноді — трьох) прийменників із будь-якою частиною мови: внаслідок (унаслідок), вподовж (уподовж), замість, навколо, напередодні, наприкінці, щодо;

б) складні прийменники, утворені з двох простих прийменників: задля, заради, навпроти, окрім, поза, поміж, понад, поперед, посеред, проміж.


2. Через дефіс пишуться складні прийменники з початковими з-, із-: з-за (із-за), з-над, з-перед, з-під (із-під), з-поза, з-поміж, з-понад, з-попід, з-посеред, з-проміж.


3. Окремо пишуться прийменникові сполуки у (в) разі, під кінець, під час, що ж до.





§ 32. Сполучники


1. Разом пишуться складні сполучники, які становлять тісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже, аніж, втім, зате, мовби, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо; також слова: абощо, тощо.

Увага. Сполучники зате, проте, щоб, якби, якщо, які пишуться разом, треба відрізняти від однозвучних самостійних слів, що пишуться з прийменниками за, про та частками би, як окремо. Так, сполучники зате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників а, але, однак, тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те такій заміні не піддаються. Пор.:

Хоч не застав Івана дома, зате пройшовся; але: За те оповідання його похвалили.

Сполучник щоб легко відрізнити від займенника що з часткою б, оскільки на займенник що виразно падає наголос. Пор.:

Сказав, щоб усі прийшли; але: Що б ви сказали, коли б я не приїхав? /50/

Сполучники якби, якщо можна відрізнити від однозвучного з ними прислівника як із часткою би та займенником що за допомогою контексту, бо на прислівник як завжди падає логічний наголос. Пор.:

Якби тут був мій товариш!; але: Як би краще виконати завдання!

Якщо хочеш, допоможу тобі; але: Як що трапиться, нарікай на себе.


2. Окремо пишуться:

а) сполучники з частками б, би, ж, же: або ж, адже ж, але ж, а як же, бо ж, коли б, коли б то, отже ж, хоча б, хоч би;

б) складені сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, з того часу як, незважаючи (невважаючи) на те що, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у міру того як, через те що й под.


3. Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.





§ 33. Частки


Розрізняють словотвірні частки, які, уточнюючи зміст окремих слів, є їх складовими частинами, і формотворчі частки, які вживаються лише в деяких формах слова для вираження граматичних значень (хай, би та ін).


А. Словотвірні частки пишуться разом, окремо або через дефіс.


1. Разом пишуться:

а) частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): абищо, абияк, аніскільки, анітрохи, анічогісінько, аніяк, дедалі, деколи, декотрий, дещиця, дещо, чималенький, чимало, щовечора, щогодини, щоденник, щодня, щодоби, щодуху, щонайкращий, щоправда, щоразу, щосили, якби, якнайшвидше, якомога, якщо та ін;

б) частки би (б), то, що в складі сполучників: щоб, якби, немовбито, нібито, абощо, і частка же (ж) у складі стверджувальних часток авжеж, атож (див. ще § 32); /51/

в) частка -ся (-сь) у зворотних дієсловах: будується, наївся (наївсь);

г) частка -сь у складі займенників і прислівників: котрийсь, котрась, котресь, якийсь, якась, якесь; десь, колись, хтось, щось;

ґ) частка не, коли вона виступає в складі будь-якої частини мови (крім дієслова) в значенні префікса, тобто коли слово без цієї частки не вживається: невільник, негода, недуга, нежить, немовля, ненависть, неук; невгасимий, непохитний, незліченний, невпинний, невсипущий, негайний, ненависний, ненастанний, нестямний; невдовзі, невинно, невпинно, незабаром, непорушно, несамовито, несказанно.

З дієсловами не пишеться завжди окремо, крім тих, що без не не вживаються: неволити, незчутися, ненавидіти, нестямитися, і тих, яким частка не надає нового значення: нездужати (хворіти), непокоїтися (хвилюватися), неславити (ганьбити). Але залежно від значення дієслова частка не може писатися й окремо: не здужати (не змогти), не славити (не прославляти);

д) частка не в складі префікса недо-, який означає дію, стан або якість, що виявляються в процесах, ознаках і предметах у неповній мірі: недобачати, недовиконувати, недодержати, недоїдати, недоказувати, недолюблювати, недооцінювати, недоплатити, недочувати; недовиконаний, недодержаний, недозрілий, недоказаний, недооцінений, недописаний, недорослий, недочутий; недобиток, недоїдок, недокрів’я, недолік, недоліток, недорід, недостача, недосяжність, недотепа, недоторканність, недоук. Якщо частка не виступає для заперечення дії, вираженої дієсловом із префіксом до, вона пишеться з таким дієсловом окремо: він недочував; але: Він не дочув моїх слів;

е) частка не з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками, якщо вони в сполученні з не означають одне поняття: невміння, неволя, неврожай, недоля, неправда, несподіванка; небалакучий, невдалий, невеселий, невчений, недобрий, незбагненний, немалий, неписьменний, несміливий; неабихто, неабиякий; невдогад, невже, /52/ невпам’ятку, невтямки, негадано, недалеко, недарма, недурно, нехотя, а також: незважаючи на..., невважаючи на..., немов, неначе.


Примітка. Частка не пишеться окремо від прикметника, що має при собі як пояснювальне слово займенник або прислівник із часткою ні, а також окремо від прикметника, перед яким стоять: далеко, зовсім, аж ніяк: Ні до чого не здатна людина; Нітрохи не цікава лекція; Далеко не досконалий твір; Зовсім не великі обов ’язки; Аж ніяк не приємні спогади;


є) частка не з дієприкметником, якщо він є означенням іменника (а не присудком) і не має при собі пояснювальних слів: незакінчена праця, нез’ясовані питання, нержавіюча сталь, неспростовані факти;

ж) частка ні із займенниками, якщо вона не відокремлена від наступного займенника прийменником, і з прислівниками: ніхто (нікого), нічий (нічиїм), ніщо (нічого), ніякий (ніякому); ніде й ніде, нізащо, нізвідки, нізвідкіля, ніколи й ніколи, нінащо, ніскільки, нітрохи, ніяк.


2. Окремо пишуться:

а) частка що у сполуках дарма що, тільки що, хіба що, що ж до;

б) частка то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток;

в) частка не зі словом, з яким вона не становить одного поняття, а є лише запереченням: Не доля вирішує — людина творить свою долю; То не глибока річка клекоче, то шумить зелений ліс; Йому бракує не вміння виконати цю роботу, а бажання; але: Не через небажання, а через невміння він не виконав цієї роботи;

г) частка не при дієсловах, дієприкметниках, що виступають у функції присудків, при дієслівних формах на -но, -то й дієприслівниках: не може не бачити, не підходячи ближче, не поспішаючи; Ні вітерець не війне, ні хмарка не набіжить; Праця не закінчена; Праці не закінчено; Підлога не вимита; Підлоги не вимито;

ґ) частка не з прикметниками у функції присудка, якщо часткою не заперечується ознака, виражена даним /53/ словом: Ця річка не широка (заперечення); але: Ця неширока річка впадає в Дніпро (одне поняття).


Примітка. Якщо між не й відповідним прикметником-присудком за змістом речення можливе є (був, була тощо), частку не слід писати окремо; якщо зв’язка на цьому місці порушує смисл, частку не треба писати разом: Цей будинок не старий (не є старий); але: Цей будинок (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований);


д) частка не з дієприкметниками, якщо вони мають при собі пояснювальні слова: Перед будинком чорніла площа, не засаджена квітами; Ця робота ще не доведена до кінця; Я відклав ще не дописаний лист;

е) частка не з числівниками, займенниками та прислівниками займенникового походження, а також при прийменниках і сполучниках: не три, не п’ятий; не ти, не цей, не інші; не інакше, не так; не при..., не на...; не то.., не то; також: не раз;

є) частка не з підсилювальними прислівниками та незмінюваними присудковими словами, а також при словах, що пишуться через дефіс: не дуже, не зовсім, не цілком; не від того, не досить, не можна, не треба; розмовляють не по-нашому;

ж) частка ні, вживана для заперечення наявності предмета чи ознаки, зокрема в деяких стійких словосполученнях без дієслова (присудка), що мають характер заперечного звороту: ні живий ні мертвий, ні кроку далі, ні на макове зерно, ні пава ні ґава, ні риба ні м’ясо, ні се ні те, ні сюди ні туди, ні так ні сяк;

з) частка ні, вживана як повторюваний єднальний сполучник із заперечним значенням або як підсилювальна частка: Він не придатний ні до роботи, ні до розмови; Дитина ще не вміє ні ходити, ні говорити; Ні один не зробив так, як треба;

и) частка ні в складі займенників, якщо в непрямих відмінках вона відділяється від займенників прийменником: ні в кого, ні до кого, ні з ким, ні до чого, ні за що й ні на що (з різними значеннями), ні на якому. /54/


3. Через дефіс пишуться:

а) частки бо, но, от, то, таки, коли вони виділяють значення окремого слова: іди-бо; давай-но; тільки-но; так-от, як-от; отакий-то, стільки-то, тим-то, якось-то; важкий-таки, все-таки, дістав-таки, так-таки.


Примітка 1. Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: скільки ж то (написано), чим би то (втішити).


Примітка 2. Частка таки пишеться окремо від тих слів, яких вона стосується, якщо вона стоїть перед ними: Він таки забіг до друга;


б) компоненти будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна- й под. у складі займенників і прислівників (див. § 28, п. 2, б; § 30, п. 3, в);

в) частка не, вживана як префікс в іменниках — власних назвах: не-Європа; але в загальних — разом: нелюдина, неістота;


Б. Формотворчі частки пишуться окремо від інших слів, зокрема:

а) частки хай, нехай, за допомогою яких утворюються форми третьої особи однини й множини наказового способу: Хай живе мир між народами! Нехай міцніють дружні відносини між: країнами!

б) частка би (б), за допомогою якої утворюється форма умовного способу дієслова: зайшов би, пішла б.


В. Модальні частки теж пишуться окремо, а саме:

а) частка же (ж), що відіграє видільну роль у реченні: Ходи ж зі мною; Він же великий учений;

б) частки то, це, що мають у складі речення значення вказівності або визначальності: На що то одній людині стільки грошей? Чи це вже й пожартувати не можна?





ВЖИВАННЯ ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ (БУКВИ)


§ 34. Велика літера на початку речення


З великої літери пишеться:

а) перше слово, яким починається текст;

б) перше слово в реченні:

1) після крапки;

2) після крапок, знака оклику й знака питання, коли ними закінчується попереднє речення; /55/

в) перше слово кожного рядка у віршах незалежно від наявності розділового знака в кінці попереднього рядка (хоч і не обов’язково).


Примітка 1. Після крапок, які не закінчують речення, а стоять у середині його для позначення переривчастості мови та інтонаційних відтінків, перше слово пишеться з малої літери:

— Дивіться... он там... встає... він ще живий... Семен... Семен... (Коцюбинський).

Тихо стало в хаті;

Тільки наймичка шептала:

«Мати... мати... мати...» (Шевченко).


Примітка 2. Коли знак оклику чи знак питання, а також крапки стоять у кінці прямої мови, то наступне речення (слова автора) пишеться з малої літери:

— Так тому й буть! — усі гукнули (Глібов).

— Що з тобою? — допитувалась Маланка (Коцюбинський).

Я не Ганна, не наймичка,

Я... — та й оніміла (Шевченко).


Примітка 3. Після знака питання (іноді знака оклику — див. § 35, п. б, прим.), що стоїть у середині речення для надання питальної (окличної) інтонації словам, пишеться мала літера:

Що його турбувало? погода? далека дорога?

Сонце! сонце! — на гори й долини,

Сонце! сонце! — на води й поля.

Хай живе в вільній праці людини

України земля! (Тичина).





§ 35. Велика літера при звертаннях і в ремарках


З великої літери пишеться:

а) перше слово після знака оклику, яким відокремлюється звертання: Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш (Шевченко); Нумо до праці, брати! Годі лякатись! На діло святеє Сміло ми будемо йти! (Грінченко);

б) слово, що йде після вигуку або окличного слова, коли вони стоять на початку речення: — Ха-ха! От ловко! (Коцюбинський).


Примітка. Якщо вигук стоїть у середині речення, то наступне слово пишеться з малої літери:

Ждемо день і другий — гай-гай! — немає Тетяни (Васильченко);


в) ремарки-фрази (подані в дужках), що вказують на ставлення слухачів до слів (промови) якоїсь особи: /56/

Слава й честь борцям за вільну незалежну Україну (Тривалі бурхливі оплески. Присутні встають і співають національний гімн) (З газети).

З великої літери пишуться й інші ремарки та посилання, взяті в дужки, що стоять після закінченого речення:

Українська культура з найдавніших часів, навіть у найтяжчі історичні періоди її існування, не була ізольованою від зовнішнього світу (З газети).





§ 36. Велика та мала літери в рубриках


1) З великої літери пишеться перше слово рубрик тексту, якщо кожна рубрика закінчується крапкою:

Сьогодні о вісімнадцятій годині відбудуться загальні збори колективу з порядком денним:

1. Про завдання колективу видавництва у світлі прийнятого Закону про мови.

2. Звіт голови правління осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка.

2) З малої літери пишеться перше слово рубрик, якщо вони відокремлені одна від одної крапкою з комою:

Біологічні механізми Землі вже давно не справляються з лавиноподібним техногенним забрудненням планети. Ситуація ускладнюється швидше, ніж вдається знайти гарантоване рішення. Основні компоненти забруднення сьогодні такі:

— зміна клімату під впливом парникового ефекту;

— виснаження озонового шару Землі;

— кислотне забруднення атмосфери й ґрунтів, хімічне забруднення планети;

— забруднення Світового океану;

— прогресуюче зникнення сотень видів рослин і тварин та збіднення генофонду Землі («Вісник АН України»).

Якщо такі рубрики граматично самостійні та структурно досить розлогі, то вони можуть починатися великою літерою:

Кожен функціональний різновид мовлення має свій набір комунікативно-семантичних інваріантів. У цьому плані видається важливим дослідження таких питань: /57/

1. Визначення інвентарю комунікативних типів висловлень (інваріантів) у національній мові.

2. Опис цих інваріантів з опорою на синтаксичну структуру, інтонаційне оформлення й лексико-тематичне наповнення висловлення.

3. Зіставлення цих комунікативно-семантичних інваріантів у слов’янських мовах (З виступу в дискусії).





§ 37. Велика літера після двокрапки, на початку цитати тощо


З великої літери пишеться:

1) Перше слово після двокрапки:

а) коли це початок прямої мови:

Горлиця питає: «Чи, може, хто гніздечко зруйнував?» (Глібов); Пішла. А серце моє кричало: «Вернись, вернись, я все прошу!» (Павличко);

б) коли цитата подається після слів автора як пряма мова, тобто пов’язується зі словами автора без сполучника й наводиться на початку речення:

Незабутній Максим Тадейович Рильський згадував: «Усе моє свідоме життя слово „Саксаганський“ було для мене символом високої майстерності» (Зб. «В сім’ї вольній, новій»).


Примітка. Коли ж цитата входить до складу речення як його частина у формі підрядного речення, тобто пов’язується з головним реченням сполучником, або наводиться із середини речення, то вона, як правило, починається з малої літери (у другому випадку після двокрапки ставляться лапки, за ними — три крапки):

У виступі на загальних зборах АН України член-кореспондент М. Голубець відзначив, що «першою невідкладною справою є перебудова психіки вченого, організатора й керівника науки» (З газети);


2) з великої літери пишеться початкове слово виступу, постанови, протоколу, ухвали тощо після вступної (загальної) частини:

Дозвольте ж мені виразити означення суверенітету Республіки:

1. Земля та її природні багатства, води й повітряний басейн, що знаходиться в межах кордонів України, є власністю народу України.

2. На території України закони, прийняті Верховною Радою України, мають пріоритет перед законами, прийнятими установами [Радянського] Союзу (І. Р. Юхновський. Із виступу на загальних зборах АН України). /58/





§ 38. Велика літера у власних назвах


1. З великої літери пишуться індивідуальні імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми, конспіративні клички, прізвиська: Іван Петрович Котляревський, Леся Українка (Лариса Петрівна Косач), Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська), Юрій Клен (Освальд Бургардт), Данило Галицький, Нестор Літописець, Олександр Невський, Ярослав Мудрий; також: Кобзар (про Тараса Шевченка), Каменяр (про Івана Франка) тощо.

У складних прізвищах, псевдонімах та іменах, які пишуться через дефіс, кожна складова частина починається великою літерою: Квітка-Основ’яненко, Нечуй-Левицький, Сергєєв-Ценський; Жан-Жак, Зиновій-Богдан, Марія-Тереза.


Примітка 1. Різні частки (прийменники, сполучники, прийменники з артиклями) в середині прізвищ та імен іншомовного походження пишуться з малої літери: Абд ель Керім, Бретон де лос Еррерос, Варнгоген фон Ензе, Кур де Жебелен, Нур ед Дін. Про написання службових слів, що виступають перед прізвищем, див. § 106, п. 1, г.


Примітка 2. Китайські прізвища та складні імена, які завжди стоять після них, пишуться з великої літери: Мао Цзедун, Сунь Ятсен, Тао Юаньмінь.


Примітка 3. У корейських, в’єтнамських, бірманських, індонезійських і таїландських прізвищах та іменах усі складові частини пишуться з великої літери: Кім Ір Сен, Лім Хон Ін; Фам Ван Донг, Хо Ші Мін; У Ну Мунг, У Чин Су; Вілуйо Пуспоюдо, Суджоно Хадіното; Кулаб Сайпрадіт, Луанг Вічит Ватакан.


Примітка 4. Про правопис східних власних імен (турецьких, єгипетських, азербайджанських та інших тюркського чи арабського походження зі складовими частинами бей, заде, огли, паша) див. § 106, п. 2, д.


Примітка 5. Імена та прізвища людей, які стали загальними назвами людей і предметів, пишуться з малої літери: донжуан, ловелас, ментор, меценат, робінзон, браунінг (пістолет), галіфе (штани), дизель (двигун), макінтош (одяг), максим (кулемет), рентген (апарат), френч (одяг). Так само пишуться загальні назви, утворені від власних імен (прізвищ): бонапартизм, мічурінець, пушкініст, шевченкіана.


Прізвища людей, уживані в загальному значенні, але які не втратили свого індивідуального значення (не стали загальними назвами), пишуться з великої літери: /59/

Нові появляються вчені з різних галузей науки й техніки — нові Мічуріни й Ціолковські (Тичина); Потрібні нам і Гоголі, і Щедріни (Сліпчук).

Якщо ж прізвища (імена) вживаються зневажливо, вони пишуться з малої літери: квіслінги.


Примітка 6. Назви народів, племен, а також назви людей за національною ознакою або за місцем проживання пишуться з малої літери: араби, африканці, латиноамериканці; ацтеки, ірокези, поляни; білорус, латвієць, росіянка, українець; запоріжці, киянин, львів’яни, полтавець, полтавка.


2. З великої літери пишуться індивідуальні назви:

а) міфологічних істот і божеств: Антей, Аполлон, Афіна, Ахіллес, Будда, Венера, Молох, Перун.


Примітка 1. Родові назви міфологічних істот пишуться з малої літери: ангел, демон, лісовик, муза, німфа, русалка, титан, фавн, фея.


Примітка 2. Індивідуальні міфологічні назви, що перетворилися в загальні або вживаються в переносному значенні, пишуться з малої літери: молох війни; На спортивну арену вийшли сучасні геркулеси;


б) дійових осіб у байках, казках, драматичних творах, хоч у звичайній мові вони вживаються як загальні імена: Ворон, Заєць, Лисиця, Осел, Щука; Лісовик, Мавка, Перелесник; Дід Мороз; Той, що греблі рве; Червона Шапочка; Будяк, Троянда, Хліб.


Примітка. Якщо назви персонажів із казок, творів для дітей і т. ін. не виступають дійовими особами окремих творів, а використовуються як загальні, вони пишуться з малої літери: баба-яга, дід-мороз, іван-покиван.


3. З великої літери пишуться назви найвищих державних посад України та міжнародних посад: Генеральний секретар ООН, Президент України, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України, а також найвищих державних посад інших країн згідно з вимогами дипломатичного протоколу (під час візитів до України тощо): Президент Сполучених Штатів Америки, Прем’єр-міністр Канади і т. ін.


Примітка 1. Назви посад, звань, учених ступенів тощо пишуться з малої літери: голова, декан, директор, міністр, ректор, президент НАН України, секретар; академік, генерал-лейтенант, /60/ заслужений діяч мистецтв, народний артист України, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, член-кореспондент; доктор наук, кандидат наук.


Примітка 2. З малої літери пишуться також назви титулів, рангів, чинів: барон, герцог, граф, імператор, князь, колезький асесор, король, принц, цар, шах.


Примітка 3. Назви посад міністрів, послів, президентів академій тощо в офіційних документах, а також для підкреслення урочистості можуть писатися з великої літери: Міністр освіти і науки України, Посол Республіки Польща, Президент Національної академії наук України.


Примітка 4. Умовні власні назви в актах, договорах та інших офіційних документах пишуться з великої літери: Високі Договірні Сторони, Автор і Видавництво тощо.


4. Клички свійських тварин, а також приручених чи дресированих звірів і птахів пишуться з великої літери: Сірко (собака); Сніжинка (кішка); Гнідко, Стріла (коні); Круторогий, Сивий (воли); Рекордистка, Лиска (корови); Раві, Шаші (слони); Красень, Фараон (папуги) та ін.


Примітка. Назви груп тварин, хоч вони й походять від індивідуальних кличок, пишуться з малої літери: З випасу поверталися рекордистки й лиски. Так само з малої літери пишуться назви порід тварин: бульдог, вівчарка, пінчер.


5. Назви сортів рослин у спеціальній літературі пишуться з великої літери: Антонівка, Білий налив, Сніговий кальвіль, Паперівка (яблуні); Українська глива, Лісова красуня (груші); Рекорд, Угорка (сливи); Шпанка рання (вишня).

Але в загальному вжитку вони пишуться з малої літери: антонівка, глива, угорка.


6. Астрономічні назви (незалежно від кількості їхніх складників) пишуться з великої літери: Велика Ведмедиця, Козеріг, Марс, Молочний Шлях, Сатурн, Юпітер. Так само пишуться народні назви сузір’їв і галактик: Великий Віз, Квочка, Пасіка, Чумацький Шлях тощо.


Примітка 1. Родові означення при астрономічних назвах звичайно пишуться з малої літери: зірка Альтаїр, комета Галлея, Тунгуський метеорит, сузір’я Великого Пса, туманність Андромеди.


Примітка 2. Слова земля, місяць, сонце пишуться з великої літери тоді, коли вони вживаються як астрономічні назви: Навколо Сонця обертається Земля зі своїм супутником Місяцем; але: обробіток землі, схід сонця. /61/


7. Назви сторін світу: захід, південь, північ, схід, норд-ост, південний захід — звичайно пишуться з малої літери. Якщо під цими назвами розуміються краї чи народи, тоді вони пишуться з великої літери: Далекий Схід, Західна Україна, країни Заходу, курорти Півдня, народи Півночі, Південне Полісся, Північна Буковина, Схід прокинувся.


8. Географічні й топографічні власні назви (незалежно від кількості їхніх складників) пишуться з великої літери, крім службових слів і родових означень (затока, мис, море, острів, пік, хребет і т. ін.): Азія, Антарктида, Балканський півострів, Берингове море, Північнокримський канал, Володимир-Волинський, гора Говерла, Грибова губа, Зелений мис, озеро Ільмень, Кавказький хребет, пік Шевченка, Москва-ріка, Нагаєва бухта, протока Па-де-Кале, Панамський перешийок, Перська затока, Північний полюс, Східноєвропейська рівнина, Урало-Кушумський степ.


Примітка 1. Коли означуване слово, що входить до географічної назви, не виражає родового поняття, то воно пишеться з великої літери: Біла Церква, Біловезька Пуща (заповідник), Булонський Ліс (парк), Великі Луки, Жовті Води, Залізні Ворота, Зелений Гай, Микільська Слобідка, Нова Гвінея (острів), Товста Могила, Ясна Поляна. Так само з великої літери пишуться складові частини географічних назв, що означають титули, посади, фах і т. ін.: мис Капітана Джеральда, набережна Лейтенанта Шмідта; також: затока Святого Лаврентія.


Примітка 2. Прийменники, артиклі й сполучники в складі географічних назв пишуться з малої літери й відокремлюються дефісом: Булонь-сюр-Мер, Порт-о-Пренс, Ріо-де-Жанейро, Сен-е-Уаз, Фонтен-сюр-Рон, Франкфурт-на-Майні.

Артиклі й частки, що стоять на початку іншомовних географічних назв, пишуться з великої літери й приєднуються дефісом: Де-Брейне, Ла-Манш (протоки), Ле-Крезо, Лос-Анджелес (міста), Лос-Фрайлес (острови).


Примітка 3. В іншомовних складних географічних назвах, що пишуться через дефіс, з великої літери пишуться й родові позначення: Іссик-Куль (куль — озеро), Муюн-Кум (кум — пісок), Порто-Алегре (порто — порт), Ріо-Негро (ріо — річка), Хара-Нур (нур — озеро); але: Алатау, Амудар’я, Дихтау, Сирдар’я.


Якщо ж складова частина такої назви увійшла в українську мову як загальна родова назва, то вона пишеться з малої літери: Варангер-фіорд, Дю-фіорд. Так само з малої /62/ літери пишуться й родові позначення в іншомовних назвах вулиць, майданів, бульварів: Кайзер-плац, Лібкнехт-штрасе (штрасе — вулиця), Трафальгар-сквер (сквер — площа), Трептов-парк, Уолл-стрит (стрит — вулиця).


Примітка 4. Географічні назви, вжиті в переносному значенні, зберігають написання з великої літери: Версаль (у значенні «Версальський мир»), Канни (у значенні «оточення та розгром»), Мюнхен (у значенні «Мюнхенська угода 1938 р.»), Парнас (у значенні «світ поезії»), Седан (у значенні «воєнний розгром»).


9. Назви вулиць (бульварів, провулків, проспектів), шляхів (залізничних, морських і т. ін.), каналів, течій (морських), а також майданів (площ), парків і т. ін. пишуться з великої літери, а їхні родові позначення — з малої: Андріївський узвіз, Байкало-Амурська магістраль, бульвар Тараса Шевченка, Військово-Грузинська дорога, вулиця Петра Сагайдачного, Житомирська автострада, Львівська площа, майдан Незалежності, Музейний провулок, Стрийський парк, Південно-Західна залізниця, Північний морський шлях, проспект Дружби народів, Ромоданівський шлях, течія Гольфстрім.

Якщо в назвах вулиць, проспектів, населених пунктів тощо слова брід, вал, ворота, міст, шлях, яр і т. ін. вже не сприймаються як родові позначення, то вони пишуться з великої літери: Боричів Тік, Добрий Шлях, Козиний Брід, Красні Ворота, Кузнецький Міст, Ярославів Вал (вулиці); Гола Пристань (місто), Козинські Горби (урочище), Сухий Яр (село).


10. Утворені від географічних найменувань назви тварин, птахів, страв, напоїв, тканин і т. ін. пишуться з малої літери: бостон (тканина), йоркшир (порода свиней), легорн (порода курей), мадера (сорт вина), саяни (напій), свалява (мінеральна вода), сенбернар (порода собак), сименталка (порода корів), токай (сорт вина) і т. ін.


11. У назвах груп або союзів держав і найвищих міжнародних організацій усі слова, крім родових позначень, пишуться з великої літери: Антанта, Балканські країни, Європейське Економічне Співтовариство, Співдружність Незалежних Держав, Всесвітня Рада Миру, Міжнародний /63/ комітет Червоного Хреста, Організація Об’єднаних Націй, Рада Безпеки, Троїстий союз.


12. Назви держав та автономних адміністративно-територіальних одиниць пишуться з великої літери. Причому, коли назва держави чи автономної республіки складається з кількох слів, то всі слова пишуться з великої літери: Арабська Республіка Єгипет, Держава Бахрейн, Республіка Білорусь, Автономна Республіка Крим, Китайська Народна Республіка, Корейська Народно-Демократична Республіка, Князівство Монако, Королівство Бельгія, Республіка Болгарія, Республіка Індія, Республіка Куба, Республіка Польща, Республіка Румунія, Соціалістична Республіка В’єтнам, Сполучені Штати Америки, Угорська Республіка, Франція.

У назвах автономних областей та округів, а також країв, областей, районів, сільрад тощо з великої літери пишеться тільки перше слово: Волинська область, Єврейська автономна область, Краснодарський край, Ненецький автономний округ, Новомлинівська сільрада, Рожищенський район, Уманська міськрада.

Це правило поширюється й на назви старого адміністративно-територіального поділу: Берегівський округ, Вітебське воєводство, Лохвицький повіт, Новоросійська губернія, Сосницька сотня, Стародубський полк, Черкаське староство.


Примітка. Неофіційні назви держав, одиниць територіального поділу та образні назви географічних об’єктів пишуться з великої літери: Буковина, Вінниччина, Закавказзя, Закарпаття, Золотоверхий (Київ), Наддніпрянщина, Підмосков’я, Побужжя, Поділля, Покуття, Полісся, Приазов’я, Прикарпаття, Причорномор’я, Приуралля, Російська Федерація, Славутич (Дніпро), Слобожанщина. У спеціальному стилістичному вживанні пишуться з великої літери й загальні назви: Батьківщина тощо.


13. У словосполученнях — назвах державних, партійних, громадських, профспілкових та інших установ і організацій як України, так і інших держав з великої літери пишеться тільки перше слово, що входить до складу назви: Верховний суд США, Генеральні штати Королівства Нідерландів, Збройні сили України, Народна палата Республіки Індії, Національна рада Демократичної партії /64/ України, Національна гвардія України, Центральна управа Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка.

Це стосується й назв державних установ минулого: Державна дума, Земський собор, Тимчасовий уряд.

Але в назвах таких найвищих державних установ України, як Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України, з великої літери пишуться всі слова.


Примітка. Традиційні, неофіційні назви закордонних державних органів, які періодично скликаються, пишуться з малої літери: бундесрат, джирга, конгрес, ландтаг, меджліс, національні збори, парламент, сейм, сенат, стортинг.


14. У назвах міністерств і їхніх головних управлінь, а також у назвах інших установ та організацій, що складаються з кількох слів, з великої літери пишеться тільки перше слово: Національний банк України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство культури і туризму України, Палата мір і вимірних приладів, Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, Цивільний повітряний флот України.

Це правило поширюється й на офіційні назви:

а) установ місцевого значення: Виконавчий комітет Донецької обласної ради народних депутатів, Львівський обласний відділ охорони здоров’я, Чернігівська облспоживспілка, Шевченківський районний відділ народної освіти міста Києва; але: профком Київського національного університету, страйкком, фабком і т. ін.;

б) партій України та інших країн світу: Демократична партія України, Лейбористська партія Великої Британії, Республіканська партія США;

в) міжнародних і закордонних професійних, громадських та інших організацій: Австралійський конгрес тред-юніонів, Американська федерація праці, Всесвітній форум українців, Гельсінська спілка, Міжнародна асоціація україністів, Народний рух України, Товариство об’єднаних українських канадців, Федерація незалежних профспілок України. /65/


15. Правопис складених назв заводів, фабрик, комбінатів, виробничих об’єднань, шахт, підприємств, установ, а також наукових і навчальних закладів, кінотеатрів, театрів, парків культури та відпочинку, клубів тощо підпорядкований таким правилам:

а) якщо підприємство, установа, заклад і т. ін. мають символічну назву, номер чи носять чиєсь ім’я, то їх можна писати повністю або скорочено. При цьому в повних назвах початкове слово та перше слово взятої в лапки символічної (умовної) назви, ім’я тощо пишуться з великої літери, а всі інші слова — з малої: Київський завод «Арсенал», Виробниче акціонерне товариство «Поліграфкнига», Донецька шахта «Вітка-Глибока», Львівська середня школа № 1 імені І. Франка, Десятий міжнародний з’їзд славістів, Національна бібліотека України імені В. Г. Вернадського, Київський військовий округ.

У скорочених назвах перше слово звичайно пишеться з малої літери, символічна назва (у лапках) — з великої: ансамбль танцю імені П. Вірського, магазин «Роксолана», видавництво «Веселка», спортивний комплекс «Трудові резерви», стадіон «Динамо».


Примітка. Якщо скорочена назва вживається замість повної (на вивісках, етикетках тощо), то її початкове слово пишеться з великої літери: Комбінат «Прогрес», Кооператив «Садівник», Середня школа № 2;


б) перше слово власних назв академій, інститутів, науково-дослідних установ, кінотеатрів, театрів, музеїв, парків культури та відпочинку тощо пишеться з великої літери, незважаючи на те, що воно є родовим позначенням: Національна академія наук України, Книжкова палата, Національний художній музей України, Голосіївський парк імені М. Т. Рильського, Національна опера України ім. Т. Г. Шевченка, Українська академія друкарства;

в) з великої літери пишеться перше слово складених назв типу: Київський будинок мод, Львівський палац одруження, Харківський клуб метробудівців. /66/

З великої літери може писатися перше слово й скороченої назви, якщо відповідна повна назва вже згадувалася в тексті, а також — на вивісках: Будинок учителя, Український дім, Палац урочистих подій і т. ін.


Примітка. Якщо до складу найменування установи входить словосполучення, яке може виступати як самостійна назва установи (без початкових слів), то воно пишеться з великої літери: Оперний театр (від Національна опера України ім. Т. Г. Шевченка), Третьяковська галерея (від Державна Третьяковська галерея) та ін.


16. Назви частин, відділів, відділень, секторів та інших підрозділів установ, організацій, а також слова актив, збори, з’їзд, конференція, президія, сесія, симпозіум, рада (інституту тощо) пишуться з малої літери: сесія Київської обласної ради, кафедра української літератури Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка, засідання президії Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, рада філологічного факультету, конференція Міжнародної асоціації україністів, сесія Хмельницької міськради, учена рада Інституту української мови НАН України.


17. У складених назвах іноземних телеграфних агентств усі слова, крім родового імені, пишуться з великої літери й без лапок: агентство Пренса Латіна, агентство Франс Пресс. Щодо назв іноземних фірм, компаній, банків і т. ін., то вони беруться в лапки й з великої літери пишеться тільки перше слово чи власне ім’я, що входить до складу цієї назви: фірма «Філко корпорейшн», компанія «Дженерал моторс», нафтохімічна компанія «Оксиденталь петролеум корпорейшн», банк «Гаранті траст компані».


18. У назвах творів художніх, музичних і т. ін., наукових праць, газет, журналів, історичних пам’яток тощо перше слово пишеться з великої літери, а назва береться в лапки: поема «Енеїда», повість «Тіні забутих предків», опера «Запорожець за Дунаєм», пісня «Стоїть гора високая», підручник «Історія України», кінофільм «Камінний хрест», картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»; газети: «Вечірні вісті», «Вісті з України», /67/ «Голос України», «Літературна Україна», «Слово»; журнали: «Всесвіт», «Дзвін», «Наука і суспільство», «Кобєта і жицє», «Україна»; писемні історичні пам’ятки: «Руська правда», «Слово о полку Ігоревім», «Літопис Самовидця».


Примітка 1. У подвійних складених назвах творів, газет і т. ін. з великої літери пишеться також перше слово другої назви: «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє — тьма», «Глитай, або ж Павук», «Дейлі телеграф енд Морнінг пост».


Примітка 2. З великої літери, але без лапок пишуться назви культових книг: Апостол, Біблія, Євангеліє, Коран, Псалтир, а також назви таких релігійних понять, як Бог (але бог Перун і т. ін.), Божа Матір, Син Божий, Святий Дух і т. ін.


19. Назви аеропортів, вокзалів, станцій, портів, пристаней і т. ін. пишуться з великої літери: аеропорт «Бориспіль», Київський вокзал (у Москві), станція Фастів-Перший, станція метро «Контрактова площа», порт Балаклава, пристань Ржищів (на Дніпрі) тощо.


20. Умовні назви будинків відпочинку, пансіонатів, санаторіїв, дитячих таборів, готелів, кемпінгів, ресторанів, кав’ярень і т. ін. пишуться в лапках і з великої літери: будинок відпочинку «Зоря», пансіонат «Здоров’я», санаторій «Україна», дитячий табір «Беркут», готель «Золотий колос», кемпінг «Чайка», ресторан «Либідь», кав’ярня «Мрія».


21. Назви пам’яток архітектури, замків, храмів тощо пишуться з великої літери: Андріївська церква, Золоті ворота, Колізей, Почаївська лавра, Хотинський замок, Софійський собор.


22. Назви історичних подій, епох, війн, революцій, народно-визвольних рухів, повстань, революційних свят, знаменних дат і т. ін. пишуться з великої літери: Велика французька революція, епоха Відродження, Вітчизняна війна, Коліївщина, Хмельниччина, Семирічна війна, Кривава неділя, Лютнева революція, Львівське збройне повстання 1848 р., Революція 1905 р., Паризька комуна, Льодове побоїще, Полтавська битва, Ренесанс, Перше травня, Міжнародний жіночий день, Новий рік, День учителя, День Незалежності України, Свято Перемоги. /68/

З великої літери пишуться й назви релігійних свят і постів: Благовіщення, Великдень, Івана Купала, Петра й Павла, Покрова, Різдво, Теплого Олекси, Успіння; Великий піст, Масниця, Петрівка, Пилипівка, Спасівка тощо.


Примітка 1. Назви історичних подій, епох, війн, геологічних періодів тощо, які стали загальними, пишуться з малої літери: греко-перські війни, громадянська війна, хрестові походи, доба феодалізму, античний світ, середні віки, середньовіччя, неоліт, палеоліт, трипільська культура, палеозойська ера.


Примітка 2. Якщо початковий порядковий числівник у складеній назві написаний цифрою, то наступне слово пишеться з великої літери: 8 Березня, 1 Травня.


23. З великої літери пишуться назви конгресів, конференцій, договорів, найважливіших документів тощо: Конгрес захисту культури (у Парижі 1935 р.), Конституція України, Програма ДемПУ, Потсдамська угода, Версальський мир, Акт проголошення незалежності України, Декларація прав людини.


24. У назвах орденів, відзнак, що складаються з кількох слів, тільки перше слово (крім родових) пишеться з великої літери: орден Вітчизняної війни, орден Дружби народів, орден Незалежності, орден Почесного легіону, орден Пошани.

Якщо така назва береться в лапки, то теж із великої літери пишеться тільки перше слово та власне ім’я, що входить до складу цієї назви: орден «Мати-героїня», медаль «За відвагу», медаль «За визволення Варшави», медаль «За бойові заслуги», медаль «Партизанові Вітчизняної війни».


25. З великої літери в лапках пишуться назви літаків, автомобілів, тракторів та інших машин, пов’язані з найменуванням моделі, заводу, фірми, що їх виготовляють: літак «Антей», автомобіль «Таврія», автобус «Турист», комбайн «Нива», трактор «Білорусь».

Це правило поширюється й на назви виробів, продуктів, що стали фірмовим або сортовим їх означенням: цукерки «Столичні», цигарки «Українські», вино «Перлина степу», цукерки «Пташине молоко». /69/


26. З великої літери пишуться:

а) прикметники, утворені від власних особових назв за допомогою суфіксів -ів (-ов-а, -ов-е, -ев-е), -їв (-єв-а, -єв-е), -ин (-ин-а, -ин-е), -їн (-їн-а, -їн-е), якщо вони означають належність чогось даній особі: Андрієві книжки, Грінченків словник, Маріїн лист, Тичинине слово, Шевченкові поезії;

б) прикметники, які входять до складених особових назв людей як прізвиська: Володимир Великий, Данило Галицький, Дюма Старший, Карл Сміливий, Костянтин Багрянородний, Олександр Невський, Ярослав Мудрий;

в) прикметники, утворені від іменників — власних назв, якщо вони входять до складу назв, які за змістом дорівнюють словосполученням «імені когось», «пам’яті когось»: Нобелівська премія, Франківська кімната, Шевченківська премія.


Примітка. З малої літери пишуться присвійні прикметники, утворені від власних особових імен:

а) за допомогою суфіксів -івськ- (-ївськ-), -инськ (-їнськ-): бальзаківські традиції, франківські сонети, шевченківський стиль;

б) якщо вони входять до складу стійких фразеологічних сполучень або наукових термінів: авгієві стайні, ахіллесова п’ята, гордіїв вузол, дамоклів меч, езопівська мова, прокрустове ложе, юдині срібняки; архімедова спіраль, базедова хвороба, бертолетова сіль, віттова хвороба, гайморова порожнина, піфагорова теорема.





§ 39. Велика літера в складноскорочених назвах


1. Скорочені назви (абревіатури) установ, закладів, організацій тощо, утворені з частин слів, пишуться двояко:

а) з великої літери, якщо ці слова вживаються на позначення установ одиничних: Укрінформ, Укрпрофрада, Укоопспілка;

б) з малої літери, якщо такі слова є родовими назвами: медінститут, облвиконком, райвно, райрада.


2. Складноскорочені назви, утворені з початкових (ініціальних) букв імен власних і загальних, пишуться великими літерами: АТС, КНР, НЛО, СНД, УРП, УТН.


Примітка. Скорочення від загальних назв, які вимовляються як звичайні слова (без вставних звуків), пишуться малими літерами: рагс (до рагсу), неп (під час непу). Такі слова звичайно відмінюються. /70/

Так само відмінюються ініціальні скорочення типу БАМ, а їхні закінчення, що пишуться з малої літери, приєднуються до останньої літери абревіатури без будь-якого знака (апострофа, коми): з БАМу, на БАМі, з ВАКу, ВАКом, ТЮГу, ТЮГом.





§ 40. Графічні скорочення


Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й скорочуються лише на письмі. Графічні скорочення (крім стандартних скорочених значень метричних мір: м — метр, мм — міліметр, см — сантиметр) пишуться з крапками на місці скорочення, при цьому зберігається написання великих та малих літер і дефісів, як і в повних назвах: півн.-сх. (північно-східний), півд.-зах. (південно-західний), Півн. крим. канал (Північнокримський канал).

До найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать такі:


акад. — академік

вид. — видання

гр. — громадянин

див. — дивись

доц. — доцент

ім. — імені

і т. д. — і так далі

і т. ін. — і таке інше

і под. — і подібне

напр. — наприклад

н. е. — нашої ери

до н. е. — до нашої ери

о. — острів

обл. — область

оз. — озеро

пор. — порівняй, порівняйте

проф. — професор

р. — рік, річка

рр. — роки

с. — село, сторінка

ст. — станція, сторіччя

т. — товариш, том

тов. — товариш

тт. — товариші, томи


Слова не скорочуються на голосну, якщо вона не початкова в слові, і на ь. Наприклад, слово селянський може бути скорочене: сел., селян., селянськ. При збігу двох однакових приголосних скорочення треба робити після першого приголосного: стін. календар, ден. норма. При збігу двох (і більше) різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного, залежно від структури слова: власноруч. або власноручн. (власноручний), але тільки: власт. (властивий). /71/





ПРАВИЛА ПЕРЕНОСУ


§ 41. Орфографічні правила переносу


Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами: гай-ка, зо-шит, книж-ка, ко-ло-дязь, паль-ці, са-дів-ник, Хар-ків.

При цьому:


1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук. Отже, переносити можна лише так: ґу-дзик, хо-джу. Якщо дж, дз не становлять одного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж або з — до кореня), то їх слід розривати: над-звичай-ний (а не на-дзвичайний), під-жив-ляти (а не пі-дживляти).


2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються від попередньої літери: бур’-ян (а не бур-’ян), кіль-це (а не кіл-ьце), Лук’-ян (а не Лук-’ян), низь-ко (а не низ-ько).


3. Одна літера не залишається в попередньому рядку й не переноситься в наступний: ака-де-мія (а не а-кадемія), Ма-рія (а не Марі-я), олі-вець (а не о-лівець). Так само не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладові слова, як або, моя, око, шия тощо.


4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступінчастий (а не багатос-тупінчастий), восьми-гранний (а не восьмиг-ранний), далеко-східний (а не далекос-хідний).


5. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень і цифр: АЕС, ЛАЗ-105, МАГАТЕ, МАУ, НТШ, УАПЦ.


6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про й Дніп-ро, Оле-ксандра й Олек-сандра, се-стра й сест-ра. Це правило поширюється й на суфікси: бли-зький і близь-кий, видавни-цтво, видавниц-тво й видавницт-во, гали-цький і галиць-кий, росій-ський і російсь-кий, убо-зтво, убоз-тво й убозт-во, суспільс-тво й суспільст-во.





§ 42. Технічні правила переносу


1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення, що /72/ до них відносяться: Т. Г. Шевченко (а не Т. Г. // Шевченко), гр. Іваненко (а не гр. // Іваненко), акад. (доц., проф.) Гончаренко (а не акад. (доц., проф.) // Гончаренко), тов. Гнатюк (а не тов. // Гнатюк).


Примітка. Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити: Тарас Григорович Шевченко й Тарас // Григорович Шевченко, академік // Агатангел Кримський і т. ін.


2. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 1917 р. (а не 1917 // р.), 150 га (а не 150 // га), 20 см3 або 20 куб. см (а не 20 // см3 або 20 // куб. см), 5 г (а не 5 // г).


Примітка. Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна переносити: 1917 // рік, 150 // гектарів і т. ін.


3. Граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити: 2-й (а не 2- // й), 4-го (а не 4- // го), 10-му (а не 10- // му) й т. ін.


4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т. д., і т. ін., та ін., т-во тощо.


5. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.





ЗНАК НАГОЛОСУ (′)


§ 43.


Знак наголосу ставиться на маловідомих словах (локалізмах і т. ін.), а також тоді, коли слово може вживатися з двома наголосами, змінюючи при цьому своє значення; пор.: Ми сходили на гору й Ми сходили на гору та повернулися додому ще завидна; Образи (від дієслова ображати), образи (художні, літературні), образи (ікони).



[Примітка до електронного тексту на сайті «Ізборник» (litopys.kiev.ua). З технічних причин наголошені голосні передаються червоним кольором.]








Розділи правопису:

I. Правопис основи слова

II. Правопис закінчень відмінюваних слів

III. Правопис слів іншомовного походження

IV. Правопис власних назв

V. Найголовніші правила пунктуації


Покажчик









    Український правопис                Покажчик