[Український правопис. — К.: Наукова думка, 2012. — С. 73-117.]

    Український правопис                Покажчик

Розділи правопису:

I. Правопис основи слова

II. Правопис закінчень відмінюваних слів

III. Правопис слів іншомовного походження

IV. Правопис власних назв

V. Найголовніші правила пунктуації

II. ПРАВОПИС ЗАКІНЧЕНЬ ВІДМІНЮВАНИХ СЛІВ

ІМЕННИК

§ 44. Поділ на відміни

За належністю до роду та за відмінковими закінченнями всі іменники поділяються на чотири відміни.

I відміна: іменники переважно жін. й деякі іменники чол. роду, а також спільного роду із закінченнями -а, -я в називному відмінку однини: вага, гиря, машина, партія, праця; воєвода, дядя; голова, сирота, убивця.

II відміна: а) іменники чол. роду з кінцевим приголосним основи та із закінченням -о в наз. відмінку (переважно назви осіб): бік, велетень, завод, край, майстер, товариш; батько, Дніпро, Петро; татуньо;

б) іменники середн. роду із закінченнями -о, -е, -я (крім іменників із суфіксами -ат-, -ят-, -ен- при відмінюванні): вікно, місто; море, поле, прізвище; весілля, життя, знання; також іменники всіх родів із суфіксами згрубілості -ищ-е, -иськ-о: вітрище (від вітер), дівчисько (від дівча), свекрушисько (від свекруха).

III відміна: іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, міць, річ, розкіш, сіль, тінь, а також слово мати, в якому при відмінюванні з’являється суфікс -ер-.

IV відміна: іменники середн. роду:

а) із закінченнями -а, -я, що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси -ат-, -ят-: гуся (гусяти), дівча (дівчати), лоша (лошати), теля (теляти);

б) із закінченням -я (із суфіксом -ен- при відмінюванні): ім’я (імені), плем’я (племені).

§ 45. Поділ на групи

Іменники I та II відміни поділяються на три групи: тверду м’яку та мішану. /74/

I відміна

1. Тверда група

До твердої групи належать іменники жін. роду із закінченням -а (крім тих, основа яких закінчується на шиплячий приголосний): жінка, машина, перемога, сівба, фабрика, а також іменники спільного роду (чол. і жін.) із цим же закінченням: голова, дружина, каліка, недоріка, непосида, сирота, староста та чол. роду (назви осіб): Микита, Микола, Сава тощо.

2. М’яка група

До м’якої групи належать іменники жін. роду із закінченням -я: буря, друкарня, земля, надія, пісня, робітниця, сім’я; іменники спільного роду з цим же закінченням: суддя, убивця тощо та іменник чол. роду Ілля.

3. Мішана група

До мішаної групи належать іменники жін. роду із закінченням -а та з основою на шиплячий приголосний: вежа, гуща, їжа, каша, круча, межа, площа, тиша, а також іменники спільного роду із закінченням -а та з основою на шиплячий приголосний: лівша, міхоноша; іменник чол. роду вельможа.

II відміна

1. Тверда група

Чоловічий рід

До твердої групи належать іменники чол. роду з кінцевим твердим приголосним основи (крім шиплячих) і з закінченням -о: дуб, палац, темп, ударник, успіх; батько, Петро; переважна більшість іменників на -р: вир, вихор, відвар, двір, жир, сир, стовбур, столяр, явір; сюди ж належать іменники звір, комар, снігур, які, проте, в називному відмінку множини мають закінчення м’якої групи: звірі, /75/ комарі, снігурі, а також усі іменники іншомовного походження на -ер, -ір, -ор, -ур (-юр) і з постійно наголошеними -ар (-яр), -ир: інженер, майстер, шофер; папір, сувенір; директор, професор, семафор; абажур, гіпюр, каламбур; базар, гектар, комісар, футляр, ювіляр; бригадир, касир, командир, пасажир.

Середній рід

До твердої групи належать іменники середн. роду із закінченням -о: вікно, залізо, коло, місто, село.

2. М’яка група

Чоловічий рід

До м’якої групи належать іменники чол. роду з кінцевим м’яким приголосним основи: боєць, велетень, звичай, край, учитель, Бенедьо; сюди належить частина іменників із суфіксами -ар, -ир, які в однині мають наголос на корені: бондар — бондаря, козир — козиря, лікар — лікаря, писар — писаря, а також іменники, у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: буквар — букваря, вівчар — вівчаря, друкар — друкаря, інвентар — інвентарю, календар — календаря, кобзар — кобзаря, пролетар — пролетаря, секретар — секретаря, шахтар — шахтаря; гузир — гузиря, проводир — проводиря, пухир — пухиря та ін.

Середній рід

До м’якої групи належать іменники середн. роду із закінченням -е та -я (без суфіксів -ен-, -ят- при відмінюванні й переважно з подовженням кінцевого приголосного основи): горе, місце, море, поле; життя, завдання, збіжжя, здоров’я, змагання, знаряддя, листя, обличчя, пір’я, полум’я, сім’я, тім’я. /76/

3. Мішана група

Чоловічий рід

До мішаної групи належать іменники чол. роду з кінцевим шиплячим приголосним основи: вантаж, дощ, сторож, слухач, ткач, товариш; іменники всіх родів із суфіксом -ищ-е: вітрище, бабище, юрмище; також іменники на -яр (назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: вугляр — вугляра, каменяр — каменяра, пісняр — пісняра, скляр — скляра, тесляр — тесляра, школяр — школяра.

Середній рід

До мішаної групи належать іменники середн. роду із закінченням -е при основі на шиплячий приголосний: ложе, плече, прізвище, явище.

§ 46. ЗРАЗКИ ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ

Перша відміна

Тверда група

М’яка група

Однина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

фабрик-а фабрик-и фабриц-і фабрик-у фабрик-ою ...фабриц-і фабрик-о

робітниц-я робітниц-і робітниц-і робітниц-ю робітниц-ею ...робітниц-і робітниц-е

наді-я наді-ї наді-ї наді-ю наді-єю ...наді-ї наді-є

Множина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

фабрик-и фабрик фабрик-ам фабрик-и фабрик-ами ...фабрик-ах фабрик-и

робітниц-і робітниць робітниц-ям робітниць робітниц-ями ...робітниц-ях робітниц-і

наді-ї надій наді-ям наді-ї наді-ями ...наді-ях наді-ї /77/

Мішана група

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

Однина площ-а площ-і площ-і площ-у площ-ею ...площ-і площ-е

Множина площ-і площ площ-ам площ-і площ-ами ...площ-ах площ-і

Друга відміна

Тверда група

Однина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

робітник робітник-а робітник-ові (-у) робітник-а робітник-ом ...робітник-ові, -у робітник-у робітнич-е

сталевар сталевар-а сталевар-ові (-у) сталевар-а сталевар-ом ...сталевар-ові, -і сталевар-е

міст-о міст-а міст-у міст-о міст-ом ...міст-і міст-о

Множина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

робітник-и робітник-ів робітник-ам робітник-ів робітник-ами ...робітник-ах робітник-и

сталевар-и сталевар-ів сталевар-ам сталевар-ів сталевар-ами ...сталевар-ах сталевар-и

міст-а міст міст-ам міст-а міст-ами ...міст-ах міст-а

М’яка група

Однина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

учитель учител-я учител-еві(-ю) учител-я учител-ем ...учител-еві, -і, -ю учител-ю

секретар секретар-я секретар-еві (-ю) секретар-я секретар-ем ...секретар-еві, -і, -ю секретар-ю

край кра-ю кра-єві (-ю) край кра-єм ...кра-ї, -ю кра-ю

місц-е місц-я місц-ю місц-е місц-ем ...місц-і місц-е /78/

Множина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

учител-і учител-ів учител-ям учител-ів учител-ями ...учител-ях учител-і

секретар-і секретар-ів секретар-ям секретар-ів секретар-ями ...секретар-ях секретар-і

кра-ї кра-їв кра-ям кра-ї кра-ями ...кра-ях кра-ї

місц-я місць місц-ям місц-я місц-ями ...місц-ях місц-я

Мішана група

Однина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

товариш товариш-а товариш-еві (-у) товариш-а товариш-ем ...товариш-еві, -і, -у товариш-у

школяр школяр-а школяр-еві (-у) школяр-а школяр-ем ...школяр-еві, -і школяр-е

прізвищ-е прізвищ-а прізвищ-у прізвищ-е прізвищ-ем ...прізвищ-і прізвищ-е

Множина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

товариш-і товариш-ів товариш-ам товариш-ів товариш-ами ...товариш-ах товариш-і

школяр-і школяр-ів школяр-ам школяр-ів школяр-ами ...школяр-ах школяр-і

прізвищ-а прізвищ прізвищ-ам прізвищ-а прізвищ-ами ...прізвищ-ах прізвищ-а

Третя відміна

Однина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

радість радост-і радост-і радість радіст-ю ...радост-і радост-е

тінь тін-і тін-і тінь тінн-ю ...тін-і тін-е

подорож подорож-і подорож-і подорож подорожж-ю ...подорож-і подорож-е /79/

Множина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

радост-і радост-ей радост-ям радост-і радост-ями ...радост-ях радост-і

тін-і тін-ей тін-ям тін-і тін-ями ...тін-ях тін-і

подорож-і подорож-ей подорож-ам подорож-і подорож-ами ...подорож-ах подорож-і

Четверта відміна

Однина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

курч-а курч-ат-и курч-ат-і курч-а курч-ам ...курч-ат-і курч-а

ім’-я ім-ен-і, ім’-я ім-ен-і ім’-я ім-ен-ем, ім’-ям ...ім-ен-і ім’-я

Множина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

курч-ат-а курч-ат курч-ат-ам курч-ат(а) курч-ат-ами ...курч-ат-ах курч-ат-а

ім-ен-а ім-ен ім-ен-ам ім-ен-а ім-ен-ами ...ім-ен-ах ім-ен-а

УВАГИ ДО ПРАВОПИСУ ОКРЕМИХ ВІДМІНКІВ

І відміна

§47.

А. Однина

Родовий відмінок

1. У родовому відмінку однини іменники першої відміни мають закінчення -и, -і, -ї.

а) И мають іменники твердої групи: книжки, машини, перемоги, родини, фабрики. /80/

б) І (після голосного та апострофа — ї) мають іменники першої відміни м’якої та мішаної груп: бурі, мрії, надії, праці, робітниці, сім’ї; кручі, межі, площі, тиші.

Примітка. Форми родового відмінка однини та називного множини нерідко розрізняються наголосами; пор.: дочки — дочки, землі — землі, книжки — книжки, межі — межі, сестри — сестри, сім’ї — сім’ї.

Давальний відмінок

2. У давальному відмінку однини іменники першої відміни мають закінчення -і, після голосного та апострофа — -ї: книжці, машині, перемозі, фабриці; бурі, надії, робітниці, сім’ї, статті; кручі, межі, площі, тиші.

Знахідний відмінок

3. У знахідному відмінку однини іменники першої відміни твердої та мішаної груп мають закінчення -у, м’якої — -ю: книжку, машину, перемогу, фабрику; кручу, межу, площу, тишу; бурю, надію, робітницю, сім’ю, статтю.

Орудний відмінок

4. В орудному відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -ою, м’якої та мішаної груп — -ею, після голосного та апострофа — -єю: книжкою, машиною, перемогою, фабрикою; бурею, надією, робітницею, сім’єю, статтею; кручею, межею, площею, тишею.

Місцевий відмінок

5. У місцевому відмінку однини іменники першої відміни мають закінчення -і, після голосного та апострофа — -ї: на книжці, на машині, у перемозі, на фабриці; у бурі, у надії, при робітниці, у сім’ї, у статті; на кручі, на межі, на площі, у тиші.

Примітка. Перед закінченням -і в давальному та місцевому відмінках приголосні г, к, х переходять відповідно в з, ц, с: нога — нозі, рука — руці, муха — мусі.

Кличний відмінок

6. У кличному відмінку однини іменників першої відміни вживаються закінчення -о, -е, -є, -ю.

а) О мають іменники твердої групи: дружино, Ганно, книжко, Михайлівно, перемого, сестро.

б) Е мають іменники м’якої та мішаної груп, є — іменники м’якої групи після голосного та апострофа: /81/ воле, земле, Катре, робітнице; душе, круче; Маріє, мріє, сім’є, Соломіє, а також Ілле.

в) Ю мають деякі пестливі іменники м’якої групи: бабусю, Галю, доню, матусю, тітусю.

Примітка. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення тільки кличного відмінка: Ганно Іванівно, Маріє Василівно.

§47.

Б. Множина

Називний відмінок

1. У називному відмінку множини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -и, м’якої та мішаної груп — -і, після голосного та апострофа — -ї: книжки, машини, перемоги, фабрики; бурі, надії, робітниці, статті, сім’ї; кручі, межі, миші, площі; також іменники чол. і спільного роду: старости (і з іншим значенням старости), судді, сироти.

Родовий відмінок

2. У родовому відмінку множини іменники першої відміни мають нульове закінчення або закінчення -ей, -ів.

а) Нульове закінчення мають іменники твердої, м’якої та мішаної груп: баб (і бабів), верст (від верста — давня міра відстані), верств (від верства — шар) і верстов (від верства — давня міра відстані), вигід (від вигода) і вигод (від вигода), губ (і губів), доріг, машин, назв, свобод, фабрик, шкіл; бур, долонь, легень (і легенів), надій, робітниць; круч, меж, площ.

б) Кілька іменників жін. роду закінчуються на -ей: мишей, свиней, сімей, статей (від стаття) та ін.

в) Закінчення -ів мають деякі іменники чол. роду: суддів, старостів, окремі іменники жін. роду (див. вище п. а), а також прізвища: Журбів, Чупринків і т. ін.

Примітка 1. В іменниках, які мають у називному відмінку однини перед закінченням сполучення двох приголосних, у родовому відмінку множини між ними з’являється о або е.

О з’являється в тих іменниках, які мають після приголосного основи суфікс -к: дочок, книжок, кульок, мисок і т. ін., а також в іменниках гра (мн. ігри), кухня, поверхня, сосна, сукня: ігор, кухонь, поверхонь, сосон (і сосен), суконь. В інших іменниках з’являється е (є): боєнь, воєн (і війн), домен, копалень, лазень, мітел, шабель. /82/

Вставних звуків, як правило, не буває в іменниках іншомовного походження: арф, догм, пальм, шайб; тільки в іменниках на -к(а) за аналогією до відповідних українських з’являється о: арка — арок, марка — марок.

Примітка 2. В іменниках іншомовного походження з подвоєними приголосними в родовому відмінку множини це подвоєння зберігається: бонн (від бонна), булл (від булла), ванн (від ванна), вілл (від вілла), панн (від панна).

Давальний відмінок

3. У давальному відмінку множини іменники першої відміни мають закінчення -ам, -ям.

а) Закінчення -ам мають іменники твердої та мішаної груп: книжкам, машинам, фабрикам; кручам, межам, площам.

б) Закінчення -ям мають іменники м’якої групи: бурям, надіям, робітницям, сім’ям, статтям.

Знахідний відмінок

4. У знахідному відмінку множини іменники першої відміни мають форму, однакову з формою називного або родового відмінка множини, причому:

а) іменники — назви осіб та істот мають форму, однакову з формою родового відмінка множини: ведмедиць, вовчиць, листонош, молодиць, робітниць, українок.

Примітка. Іменники — назви деяких свійських тварин уживаються також у формі, однаковій із формою називного відмінка: гнати овець (і вівці), пасти корів (і корови), годувати свиней (і свині);

б) іменники, що не означають істот, уживаються у формі, однаковій із формою називного відмінка множини: книжки, машини, фабрики; вулиці, друкарні, мрії, сім’ї; кручі, межі, площі.

Орудний відмінок

5. В орудному відмінку множини іменники першої відміни мають закінчення -ами, -ями, -ми.

а) Закінчення -ами мають іменники твердої та мішаної груп: книжками, машинами, фабриками; кручами, межами, площами.

б) Закінчення -ями мають іменники м’якої групи: вулицями, друкарнями, мріями, робітницями, сім’ями, статтями.

в) Закінчення -ми (паралельно з формами на -ами, -ями) мають лише поодинокі іменники: ворітьми (і воротами), курми, слізьми (і сльозами), свиньми (і свинями). /83/

Місцевий відмінок

6. У місцевому відмінку множини іменники першої відміни мають закінчення -ах для твердої та мішаної груп і -ях — для м’якої групи: у книжках, на машинах; на кручах, на межах; у статтях, у сім’ях.

Кличний відмінок

7. У кличному відмінку множини іменники першої відміни мають форму, однакову з називним: баби, дочки, жінки, робітниці.

II відміна

А. Однина

§48. Родовий відмінок

1. У родовому відмінку однини іменники чол. роду залежно від їх значення мають закінчення -а, -я або -у, -ю. Іменники середн. роду закінчуються тільки на -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі): міста, села; плеча, прізвища; знання, знаряддя, моря, обличчя, поля.

2. Іменники чол. роду в родовому відмінку однини приймають закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі), коли вони означають:

а) назви осіб, власні імена та прізвища: промовця, робітника, студента, тесляра, учителя; Андрія, Дмитра, Дорошенка, Франка; також персоніфіковані предмети та явища: Вітра, Ліса, Мороза та ін.;

б) назви тварин і дерев: ведмедя, вовка, дуба, кілка, коня, пса, ясеня;

в) назви предметів: гвинта, замка, малюнка, ножа, олівця, піджака, плаща, портфеля, стола (й столу);

г) назви населених пунктів: Воронежа, Голосієва, Житомира, Києва, Лондона, Луцька, Миргорода, Новгорода, Парижа, Святошина, Тернополя, Харкова.

Примітка. Але -у, -ю пишеться у складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у: Давидового Броду, Зеленого Гаю, Красного Лиману, Кривого Рогу, Червоного Ставу, Широкого Яру тощо;

ґ) інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами /84/ присвійності -ов-, -ев- (-єв-), -ин- (-їн-): Дінця, Дністра, Іртиша, Колгуєва, Орла, Остра, Пирятина, Псла, Пскова, Тетерева;

д) назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, грама, метра, місяця, процента, тижня (але віку, року); назви місяців і днів тижня: вівторка, жовтня, листопада (але листопаду — назва процесу), понеділка; назви грошових знаків: гроша, долара, карбованця, фунта стерлінгів, червінця; числові назви: десятка, мільйона, мільярда;

е) назви машин і їх деталей: автомобіля, дизеля, комбайна, мотора, поршня, трактора;

є) терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, катода, конуса, радіуса, ромба, сегмента, сектора, синуса, шківа тощо, а також українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, додатка, займенника, знаменника, іменника, трикутника, чисельника, числівника тощо; але: виду, роду, також синтаксису, складу, способу (про інші категорії термінів див. п. 3).

3. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники чол. роду на приголосний, коли вони означають:

а) речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту, бальзаму, борщу, водню, воску, гасу, гіпсу, граніту, квасу, кваску, кисню, льоду, меду, медку, піску, пороху, сиру, спирту; але хліба;

б) збірні поняття: ансамблю, атласу, батальйону, березняку, вишняку, гаю, гурту, загалу, капіталу, каравану, каталогу, кодексу, колективу, лісу, оркестру, парку, полку, пролетаріату, реманенту, рою, саду, сушняку, тексту, товару, тому, тріумвірату, хору; сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барвінку, бузку, буркуну, гороху, звіробою, молочаю, очерету, чагарнику, щавлю, ячменю (але вівса), а також назви сортів плодових дерев: кальвілю, ренету, ренклоду та ін.;

в) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, ґанку, даху, заводу, залу, замку, каналу, коридору, магазину, мезоніну, метрополітену, молу, палацу, поверху, сараю, тину, універмагу, шинку; але (переважно з наголосом /85/ на закінченні): бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва; -а (-я) вживається також в іменниках — назвах архітектурних деталей: еркера, карниза, портика; обидва закінчення — -а (-я) та -у (-ю) приймають іменники: мосту й моста, паркану й паркана, плоту й плота;

г) назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, комісаріату, комітету, університету, штабу;

ґ) переважна більшість слів із значенням місця, простору тощо: абзацу, байраку, валу, краю, лиману, лугу, майдану, рову, ручаю, світу, уривку, яру; але: горба, хутора тощо, а також зменшені форми на -к: ліска, майданчика, ставка, ярка;

д) явища природи: вихору, вітру, вогню, граду, грому, дощу, жару, землетрусу, інею, морозу, туману, урагану, холоду;

е) назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху;

є) назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авралу, бігу, винятку, галасу, грипу, дисонансу, достатку, екзамену, екскурсу, експорту, звуку (але як термін звука), ідеалу, інтересу, канону, кашлю, клопоту, колоквіуму, конфлікту, крику, лету (льоту), ляпасу, мажору, міражу, мінімуму, модусу, моменту, принципу, прогресу, процесу, реалізму, регресу, рейсу, ремонту, ритму, руху, світогляду, сорту, спорту, способу, стогону, тифу, толку, хисту, ходу, шуму; але: ривка, стрибка, стусана;

ж) терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін.: аналізу, електролізу, імпульсу, синтезу, ферменту, а також літературознавчі терміни: альманаху, епосу, жанру, журналу, міфу, нарису, образу, памфлету, роману, стилю, сюжету, фейлетону тощо;

з) назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, волейболу, краков’яку, танцю, тенісу, футболу, хокею; але: гопака, козака;

и) більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водогону, вододілу, водопроводу, живопису, живоплоту, манускрипту, родоводу, рукопису, суходолу, трубопроводу; але: електровоза, пароплава; /86/

і) переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, відгуку, заробітку, запису, затору, опіку, опуху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), сувою, усміху, успіху;

ї) назви річок (крім зазначених у п. 1), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ін.: Амуру, Бугу, Гангу, Дону, Дунаю, Єнісею, Нілу, Рейну, Сейму; Байкалу, Ельтону, Мічигану, Світязю, Чаду; Алтаю, Ельбрусу, Паміру, Уралу; Кіпру, Котліну, Криту, Родосу, Сахаліну; Каніну, Пелопоннесу; Алжиру, Афганістану, Казахстану, Єгипту, Іраку, Китаю; Донбасу, Ельзасу, Кавказу, Сибіру.

Примітка. У ряді іменників зміна закінчення впливає на значення слова: алмаза (коштовний камінь) — алмазу (мінерал), акта (документ) — акту (дія), апарата (прилад) — апарату (установа), блока (частина споруди, машини) — блоку (об’єднання держав, партій), буряка (одиничне) — буряку (збірне), вала (деталь машини) — валу (насип), елементу (абстрактне) — елемента (конкретне), інструмента (одиничне) — інструменту (збірне), каменя (одиничне) — каменю (збірне), клина (предмет) — клину (просторове поняття), пояса (предмет) — поясу (просторове поняття), рахунка (документ) — рахунку (дія), терміна (слово) — терміну (строк), фактору (чинник) — фактора (маклер) і т. ін.

§ 49. Давальний відмінок

У давальному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ові, -еві, -єві або -у, -ю.

1. Закінчення -ові (у твердій групі), -еві (у мішаній групі та в м’якій після приголосного), -єві (у м’якій групі після голосного та апострофа) мають іменники чол. роду (за винятком зазначених у п. 2 б): будинкові, відмінкові, директорові, дубові, майстрові, нахилові, Петрові, піонерові, робітникові, розумові; велетневі, журавлеві, каменеві, пневі, секретареві, товаришеві, шахтареві; добродієві, краєві, носієві, Сергієві, солов’єві. Ці ж іменники приймають і закінчення -у (-ю): будинку, відмінку, директору й т. д.

Паралельні закінчення -ові та -у мають також іменники середн. роду із суфіксом -к-, що означають малі істоти: дитяткові — дитятку, немовляткові — немовлятку, /87/ поросяткові — поросятку, теляткові — телятку, ягняткові — ягнятку.

Примітка. Коли в тексті зустрічається поряд кілька іменників чол. роду у формі давального відмінка однини, то для уникнення одноманітних відмінкових закінчень слід спочатку вживати закінчення -ові, -еві (-єві), а тоді — -у (-ю): Симоненкові Василю Андрійовичу, Леонідові Миколайовичу Іваненку, добродієві бригадиру.

2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають:

а) іменники середн. роду: місту, селу, святу; прізвищу; знанню, знаряддю, обличчю, піддашшю, роздоріжжю; серцю, сонцю. У деяких словах можливі також закінчення -ові, -еві: лихові, містові, серцеві;

б) іменники чол. роду на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн): Київ — Києву, Колгуєв — Колгуєву, Лебедин — Лебедину, Лермонтов — Лермонтову, Львів — Львову, острів — острову, Пушкін — Пушкіну, рів — рову, Харків — Харкову.

§ 50. Знахідний відмінок

У знахідному відмінку однини іменники другої відміни мають форму, однакову з формою родового або називного відмінка.

1. Форму, однакову з формою родового відмінка, мають усі іменники чол. роду, які означають істоти, а також персоніфіковані явища: будівника, доповідача, коня, хлопця; Вітра, Мороза.

Примітка. Деякі іменники, переважно назви побутових предметів, можуть мати паралельні форми, спільні з формами або родового, або називного відмінка: (зрізав) дуба й дуб, (дав) карбованця й карбованець, (написав) листа й лист, (узяв) ножа й ніж, (поклав) олівця й олівець, (поставив) плуга й плуг.

2. Усі інші іменники чол. роду, а також іменники середн. роду в знахідному відмінку мають ту саму форму, що й у називному: будинок, декрет, інститут, колектив, міст, народ, полк, стиль, стіл, сон, ячмінь; коріння, місто, місце, море, село.

§ 51. Орудний відмінок

В орудному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ом, -ем (-єм) і -ям, -им.

1. Закінчення -ом мають усі іменники чол. та середн. роду твердої групи, -ем (після голосного та апострофа /88/ -єм) — іменники чол. та середн. роду мішаної та м’якої груп (крім іменників середн. роду, що закінчуються на -я): майстром, містом, робітником, селом; бійцем, кобзарем, конем, кущем, місцем, морем, ножем, плечем, прізвищем, секретарем, слухачем; пирієм, роєм, солов’єм, урожаєм.

2. Закінчення -ям мають усі іменники середн. роду на -я: життям, змаганням, знанням, знаряддям, кіллям, листям, луб’ям, обличчям, піддашшям, роздоріжжям, щастям.

3. Закінчення -им мають в орудному відмінку:

а) іменники — прізвища чол. роду твердої групи на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн): Бабкіним, Виноградовим, Звегінцевим, Ільїним, Ковалевим (від Ковалів), Лесиним. Однак неслов’янські прізвища, які закінчуються на -ов, -ин, -ін, мають в орудному відмінку однини закінчення -ом: Бюловом, Дарвіном, Чапліном;

б) іменники — географічні назви середн. роду із суфіксами присвійності -ов-, -ев- (-єв-), -ин- (-їн-), що відмінюються як прикметники: Горошине — Горошиним, Котелеве — Котелевим, Михалкове — Михалковим.

Але іменники — географічні назви чол. та середн. роду із суфіксами -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн), що не відмінюються як прикметники, мають в орудному відмінку однини закінчення -ом: Бородіном, Голосієвом, Києвом, Лебедином, Орєхово-Зуєвом, Псковом, Святошином, Харковом.

§ 52. Місцевий відмінок

У місцевому відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ові, -еві (-єві), -у(-ю), -і (-ї).

1. Закінчення -ові в твердій групі, -еві (після голосного та апострофа -єві) у м’якій та мішаній групах мають:

а) іменники чол. роду, що означають істоти: при батькові, на братові, при вчителеві, на коневі, на носієві, на робітникові, на товаришеві;

б) іменники середн. роду твердої групи із суфіксом -к- (назви істот): на дитяткові, на теляткові, на хлоп’яткові.

Примітка. Іменники чол. роду, що означають осіб, а також зазначені іменники середн. роду мають у місцевому відмінку /89/ однини поряд із закінченнями -ові, -еві (-єві) й закінчення -у (-ю): при батьку, на робітнику, на дитятку, на телятку. Іменники чол. роду, що означають істот (не осіб), мають у місцевому відмінку однини поряд із закінченнями -ові, -еві (-єві) й закінчення -і (-ї): на коні, на ослі, на тигрі.

2. Закінчення -у (після голосного -ю) мають:

а) іменники чол. та середн. роду твердої групи із суфіксами -к-, -ак-, -ик-, -ок-, -к(о), що означають неістоти: у будинку, у війську, у гуртку, на держаку, на дощику, у ліжку, на літаку, у місячнику, у мішку, у підрахунку. Вживаються також і паралельні форми з -ові: у будинкові, на держакові, на літакові, на ліжкові тощо;

б) іменники чол. роду односкладових основ із закінченням -у (-ю) в родовому відмінку, якщо наголос у місцевому відмінку переходить з основи на закінчення: у бою, на льоду, на снігу, у соку, у степу, на шляху.

3. Закінчення -і (після голосного та апострофа -ї) мають:

а) іменники чол. роду (переважно безсуфіксні), що означають неістоти: в акті, на березі, на ґрунті, у декреті, у дзьобі, у краї, у листі, на місяці, на поверсі, на порозі, на стовпі, на ремонті, у темпі, у центрі, у штабі.

Примітка. Деякі іменники цього типу можуть мати паралельні закінчення -і (-ї) та -у (-ю), що залежить від місця наголосу в слові: у гаї — у гаю, у краї — у краю, на торзі — на торгу;

б) іменники середн. роду твердої групи (без суфікса -к-), а також мішаної та м’якої груп: у місті, на селі, на письмі, у слові; на піддашші, на плечі, у прізвищі, на роздоріжжі, у становищі; на обличчі, у житті, на пригір’ї, на подвір’ї, на полі.

Примітка. Із прийменником по можуть уживатися паралельні закінчення -у (-ю) та -і (-ї): по Дніпру — по Дніпрі, по місту — по місті, по селу — по селі; для позначення часу вживається тільки закінчення -і: по обіді, по закінченні.

§ 53. Кличний відмінок

Іменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються на -у (-ю), -е.

1. Закінчення -у мають іменники твердої групи (зокрема, із суфіксами -ик, -ок, -к-о), іншомовні імена з основою на г, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж): батьку, синку, /90/ ударнику; Джеку, Жаку, Людвігу, Фрідріху; погоничу, слухачу, товаришу, також іменники діду, сину, тату.

2. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Віталію, вчителю, Грицю, краю, лікарю, місяцю, пролетарю, розмаю, ясеню.

3. Закінчення -е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи із суфіксом -ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж: Богдане, голубе, друже, козаче, мосте, орле, Петре, соколе, Степане, чумаче; женче (від жнець), кравче, молодче, хлопче, шевче (але: бійцю, знавцю); гусляре, Довбуше, маляре, стороже, тесляре, школяре.

4. Прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), як Глібов, Королів, Пушкін, Романишин, Тютчев, Чапаєв, Щоголів, при звертанні мають як форму називного, так і форму кличного відмінка: Глібов і Глібове та ін.

Географічні назви, до складу яких входять зазначені суфікси, мають у кличному відмінку закінчення -е: Києве, Лебедине, Львове.

Примітка 1. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка: добродію бригадире (бригадир), пане лейтенанте (лейтенант).

Примітка 2. У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: брате Петре, друже Грицю, колего Степане, пані Катерино, товаришу Віталію.

Примітка 3. У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: друже Максименко, колего Іваничук, добродійко Скирда, товаришу Гончар.

Примітка 4. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володимире Хомичу, Галино Іллівно, Маріє Василівно, Петре Кузьмичу, Ярославе Андрійовичу.

Б. Множина

§ 54. Називний відмінок

У називному відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -и, -і (-ї), -а (-я). /91/

1. Закінчення -и мають усі іменники чол. роду твердої групи: батьки, береги, городи, директори, заводи, класи, ліси, піонери, робітники, тати, футляри; але друзі.

Примітка. Іменники чол. роду із суфіксами -анин (-янин), -ин, -їн у множині втрачають -ин (-їн): болгари, громадяни, кияни, львів’яни, селяни, татари, хазяї (хазяїни); але: грузини, осетини, русини.

2. Закінчення -і (після голосного та апострофа -ї) мають іменники чол. роду м’якої та мішаної груп, а також деякі іменники середн. роду: велетні, герої, ковалі, краї, купці, лікарі, пролетарі, секретарі, солов’ї, теслярі, школярі; ножі, слухачі, товариші; очі, плечі, уші (частіше вуха).

3. Закінчення -а (у твердій і мішаній групах), -я (у м’якій групі) мають усі іменники середн. роду: дена (від дно), міста, пера, стремена; прізвища, явища; знання, моря, обличчя, піддашшя, поля, прислів’я, роздоріжжя.

Кілька іменників чол. роду другої відміни мають у називному відмінку множини паралельні закінчення -и та -а: вуси — вуса, ґрунти — ґрунта (збірне), рукави — рукава, хліби — хліба (збірне), вівса — вівси; але тільки тати (від тато).

§ 55. Родовий відмінок

У родовому відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ів (-їв), нульове закінчення та -ей.

1. Закінчення -ів (після голосного та апострофа -їв) мають іменники чол. роду та іменники середн. роду на -е, -я: батьків, берегів, вольтів, героїв, друзів, дощів, країв, метрів, омів, підписів, робітників, солдатів, солов’їв, степів, товаришів, школярів; верхів’їв, відкриттів, життів, міжгір’їв, морів, нагір’їв, подвір’їв, полів, покриттів, почуттів, прислів’їв.

Примітка. Деякі іменники чол. роду мають і нульове закінчення (основу): ватів (ват), кіловатів (кіловат), татів (тат), чобіт, а також після числівників: сім днів (і день), сто раз (і разів), але днів сім, разів сто; сім чоловік, тобто «сім осіб», але сім чоловіків — «сім осіб чоловічої статі», чоловік із двісті, а також ті іменники, що втрачають у множині суфікси -ин, -їн: болгар, громадян, селян, татар; але: грузинів, осетинів. /92/

2. Нульове закінчення мають усі іменники середн. роду на -о, -е та більшість на -я (переважно з попереднім м’яким подовженим приголосним н): бажань, боліт, вагань, верховіть, весіль, відер, вікон, доліт, завдань, засідань, знань, кіл, кілець, коліс, місць, озер, облич, пальт, питань, піддаш, полотен, посилань, прізвищ, роздоріж, серць (і сердець), сіл, слів, сприйнять, хутер, яєць; але: морів, полів (рідше піль).

Примітка. При збігові двох приголосних у кінці основи при нульовому закінченні часто з’являється вставний о або е: вікон, повісом, сукон; болітець, відер, віконець, гасел, ден (від дно), кілець, озерець, пірець, ребер.

3. Закінчення -ей мають деякі іменники чол. роду: гостей, грошей, коней і середн. роду: очей, плечей (і пліч), зрідка ушей (перев. вух).

§ 56. Давальний відмінок

У давальному відмінку множини другої відміни іменники чол. та середн. роду мають закінчення -ам (у твердій і мішаній групах) і -ям (у м’якій групі): батькам, робітникам, слухачам, товаришам, тракторам, колінам, містам, прізвищам, селам; краям, пролетарям, шахтарям; також друзям, місцям, морям, обличчям, питанням, роздоріжжям, узвишшям.

§ 57. Знахідний відмінок

У знахідному відмінку множини іменники другої відміни мають форму, однакову або з називним, або з родовим відмінком множини, причому:

1. Іменники, що означають істоти, мають закінчення, однакове з родовим відмінком множини: вчителів, героїв, кравців, лікарів, оленів, піонерів, робітників, хрущів (але: піти в партизани, перейти в робітники).

Примітка. Назви деяких свійських тварин мають переважно форму, однакову з родовим відмінком: волів (і воли), коней (і коні).

2. Усі інші іменники мають форму, однакову з називним відмінком множини: береги, трактори; вантажі, олівці; міста, селища; моря, обличчя, поля, узвишшя.

§ 58. Орудний відмінок

В орудному відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ами, -ями, -ми. /93/

1. Закінчення -ами (у твердій та мішаній групах), -ями (у м’якій групі) мають іменники чол. та середн. роду: берегами, робітниками, товаришами, тракторами; вухами, містами, прізвищами, селами, явищами; ковалями, пролетарями, шахтарями; знаряддями, місцями, обличчями, полями, роздоріжжями, узвишшями.

2. Закінчення -ми (паралельно з формами на -ами, -ями) мають іменники чол. та середн. роду: гістьми (частіше гостями), грішми (й грошима), кіньми (й конями), чобітьми (й чоботями, чоботами); коліньми (й колінами), колісьми (частіше колесами), крильми (частіше крилами).

Примітка. Іменники середн. роду око, плече мають в орудному відмінку множини закінчення -има: очима, плечима.

§ 59. Місцевий відмінок

У місцевому відмінку множини іменники чол. та середн. роду мають закінчення -ах (у твердій та мішаній групах), -ях (у м’якій групі): на берегах, на робітниках, у селищах; у календарях, на шахтарях; на місцях, на обличчях, на роздоріжжях, на узвишшях, на чоботах (чоботях).

§ 60. Кличний відмінок

У кличному відмінку множини іменники другої відміни мають форму, однакову з називним: брати, робітники; діячі, товариші; краї, учителі, пролетарі; моря, села.

III відміна

§61. Однина

1. У родовому та давальному відмінках однини іменники третьої відміни мають закінчення -і: вісті, галузі, любові, моці, ночі, осі, подорожі, сталі, тіні, фальші.

Примітка. Форми непрямих відмінків від іменників, що означають абстрактні поняття простору: височінь, глибочінь, далечінь, широчінь, крім знахідного та орудного, вживаються рідко; їх замінюють відповідні словоформи із суфіксом -ин(а): височина, глибочина, широчина.

2. У знахідному відмінку однини іменники цієї відміни мають форму, однакову з називним відмінком. /94/

3. В орудному відмінку однини іменники цієї відміни набувають закінчення -ю, причому:

а) якщо основа іменника закінчується одним приголосним (крім губного та р), то після голосного перед закінченням -ю цей приголосний подовжується (на письмі подвоюється): височінню, віссю, волосінню, в’яззю, галуззю, загибеллю, міддю, міццю, сіллю, тінню; ніччю, подорожжю;

б) якщо основа іменника закінчується сполученням приголосних або на губний (б, п, в, м, ф), а також на р, щ, то подовження не відбувається: верф’ю, вістю, жовчю, кіновар’ю, кров’ю, любов’ю, матір’ю, нехворощю, Об’ю, радістю, якістю.

4. У місцевому відмінку однини вживається закінчення -і: при вісті, у галузі, у доповіді, на осі, у подорожі, у тіні.

5. У кличному відмінку, що вживається переважно в поезії, іменники цієї відміни мають закінчення -е: вісте, любове, радосте, смерте.

§62. Множина

1. У називному, знахідному та кличному відмінках множини іменники третьої відміни мають закінчення -і: відповіді, вісті, осі, тіні; ночі, подорожі.

2. У родовому відмінку множини виступає закінчення -ей: відомостей, відповідей, вістей, галузей, доповідей, областей, осей, тіней; ночей, подорожей.

3. У давальному відмінку множини виступає закінчення -ям (після шиплячого -ам): відповідям, вістям, осям, тіням; ночам, подорожам.

4. В орудному відмінку множини вживається закінчення -ями (після шиплячого -ами): відповідями, вістями, костями (кістьми), осями; ночами, подорожами.

5. У місцевому відмінку множини вживається закінчення -ях (після шиплячого -ах): у відповідях, у вістях, на осях, у тінях; по ночах, у подорожах. /95/

§ 63. ВІДМІНЮВАННЯ СЛОВА МАТИ

Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

Однина мат-и (рідко — мат-ір) мат-ер-і мат-ер-і мат-ір мат-ір’-ю ...мат-ер-і мат-и

Множина мат-ер-і мат-ер-ів мат-ер-ям мат-ер-ів мат-ер-ями ...мат-ер-ях мат-ер-і

IV відміна

§ 64. Однина

1. У називному, знахідному та кличному відмінках однини іменники четвертої відміни мають закінчення -я (після шиплячого -а): галченя, голуб’я, гуся, дитя, ім’я, козеня, плем’я; коліща, курча, лоша.

2. У родовому відмінку однини вживаються форми на -ят-и (після шиплячого -ат-и) та -ен-і: галченяти, голуб’яти, гусяти, дитяти, козеняти; курчати, лошати, коліщати; імені (та ім’я), племені (та плем’я).

3. У давальному відмінку однини вживаються форми на -ят-і (після шиплячого на -ат-і) та -ен-і: галченяті, гусяті, дитяті, козеняті; курчаті, лошаті; імені, племені.

4. В орудному відмінку однини вживається форма (без суфікса -ят-, -ат-) на -ям (після шиплячого -ам), а іменники із суфіксом -ен- мають паралельні форми на -ен-ем і -ям: галченям, гусям, дитям, козеням; курчам, лошам; іменем і ім’ям, племенем і плем’ям.

5. У місцевому відмінку однини вживаються форми на -ят-і (після шиплячого -ат-і) та -ен-і: на галченяті; на курчаті; в імені, у племені.

§ 65. Множина

1. У називному та кличному відмінках множини іменники четвертої відміни мають форму на -ят-а (після шиплячого -ат-а) й -ен-а: гусята, телята; курчата, лошата; імена, племена. /96/

2. У родовому відмінку множини виступає нульове закінчення на -ят (після шиплячого -ат) і -ен: гусят, телят; курчат, лошат; імен, племен.

3. У давальному відмінку множини вживаються форми на -ят-ам (після шиплячого -ат-ам) і -ен-ам: гусятам, телятам; курчатам, лошатам; іменам, племенам.

4. У знахідному відмінку множини іменники четвертої відміни мають форму, однакову з називним відмінком: коліщата; імена, племена; з родовим відмінком (для назв людей): дівчат, хлоп’ят; або обидві форми (для назв тварин): гусят і гусята; курчат і курчата, ягнят і ягнята.

5. В орудному відмінку множини вживаються форми на -ят-ами (після шиплячого -ат-ами) та -ен-ами: гусятами, ягнятами; курчатами, лошатами; іменами, племенами.

6. У місцевому відмінку множини вживається форма на -ят-ах (після шиплячого -ат-ах) і -ен-ах: на гусятах, на ягнятах; на курчатах, на лошатах; в іменах, у племенах.

§ 66. ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ, ЩО МАЮТЬ ТІЛЬКИ ФОРМУ МНОЖИНИ

1. У називному відмінку вживаються:

а) закінчення -и: в’язи, гуси, діти, збоїни, кросівки, кури, люди, ночви, окуляри, сани, сіни, сходи, штани.

Примітка. Деякі іменники, як гуси, діти, кури, люди, мають форму однини, але від інших основ: гуска, дитина, курка, людина;

б) закінчення -і (після голосного -ї): гордощі, граблі, двері, дріжджі, коноплі, помиї, радощі, хитрощі;

в) закінчення -а (зрідка -я): вила, ворота, дрова, ясла, ясна, вінця.

2. У родовому відмінку виступають:

а) закінчення -ей: грошей, гусей, дверей, курей, людей, саней, сіней;

б) закінчення -ів: в’язів, граблів (і грабель), дріжджів, кліщів, окулярів, сходів, хитрощів;

в) нульове закінчення: вил, воріт, дров, збоїн, конопель, лещат, ночв (частіше — ночов), ясел, ясен. /97/

3. У давальному відмінку виступають:

а) закінчення -ам після твердого приголосного, коли в називному відмінку іменники мають закінчення -и, -а або -і (після шиплячого): веселощам, вилам, воротам (і воротям), в’язам, ночвам, радощам, сходам, штанам (і штаням), яслам.

Винятки: гусям, дітям, курям, людям, саням, сіням;

б) закінчення -ям після голосного та після м’якого приголосного, коли в називному відмінку іменники закінчуються на -і, -ї, -я: вінцям, граблям, дверям, помиям.

4. У знахідному відмінку вживаються форми:

а) однакові з називним відмінком: вила, вінця, граблі, коноплі, окуляри, сани, ясла;

б) однакові з родовим відмінком (для назв людей): дітей, людей;

в) обидві форми (для назв деяких свійських тварин): гусей і гуси, курей і кури.

5. В орудному відмінку виступають:

а) закінчення -ами в іменниках, які в називному відмінку мають закінчення -и, -а або -і (після шиплячого): вилами, ночвами, сходами; веселощами, радощами;

б) закінчення -ями в іменниках, які в називному відмінку закінчуються на -і, -ї, -я: вінцями, граблями, коноплями, помиями;

в) закінчення -ми: ворітьми (й воротами), грішми (й грошима), гусьми, дверми (й дверима), дітьми, курми, людьми, саньми (й санями), сіньми, штаньми (й штанами, рідше — штанями).

6. У місцевому відмінку залежно від попереднього приголосного вживаються закінчення -ах, -ях: на вилах, на воротах (рідше — воротях), у ночвах, на штанах (рідше — на штанях), у яслах; на граблях, у дверях, у помиях. /98/

ПРИКМЕТНИК

§ 67.

За характером кінцевого приголосного основи та відмінкових закінчень прикметники поділяються на дві групи — тверду й м’яку.

Тверда група прикметників

1. До твердої групи належать:

а) якісні та відносні прикметники, що мають основу на твердий приголосний і в називному відмінку однини чол. роду закінчуються на -ий: безладний, безпорадний, безробітний, бідолашний, величний, веселий, весняний, відповідний, гіркий, глухий, довічний, заможний, західний, книжний, косий, куций, майстерний, модний, молодий, навчальний, нагірний, народний, новий, околичний, питомий, поперечний, поточний, працьовитий, продажний, п’ятикутний, рідний, свіжий, семирічний, сизий, сірий, сліпий, старший, східний, телячий, тогобічний, тотожний, тугий, тямущий, чистий;

б) присвійні прикметники із суфіксами -ів (після голосного та апострофа -їв), -ин (після голосного та апострофа -їн), які в називному відмінку однини чол. роду після цих суфіксів мають нульове закінчення: Андріїв, батьків, Галин, дідів, доччин, Ігорів, Маріїн, нянин, шевців;

в) усі короткі форми прикметників: варт, винен, годен (згоден), готов, жив, здоров, зелен, ладен, певен, повен, повинен, прав, рад, ясен.

М’яка група прикметників

2. До м’якої групи належать:

а) відносні прикметники, що мають основу на м’який приголосний -н- і в називному відмінку однини чол. роду закінчуються на -ій (після голосного -їй): безодній, будній, верхній, весінній, вечірній, всесвітній (кругосвітній), городній, давній (недавній), дорожній (подорожній), досвітній, достатній, дружній (дружний — з іншим значенням), житній, задній, крайній, кутній, літній (повнолітній), майбутній, могутній, мужній, незабутній, новітній, обідній (пообідній), освітній, осінній, останній, передній, пізній, порожній, присутній (відсутній, посутній), путній, ранній, самобутній, самотній (але самітний), середній (посередній), спідній, сторонній, сусідній, хатній, художній тощо;

б) усі прикметники на -жній, -шній, що походять від прислівників: ближній, внутрішній, вчорашній, давнішній, домашній, /99/ завтрашній, зовнішній, колишній, околишній, поздовжній, ранішній, справжній, сьогоднішній, теперішній, торішній (але цьогорічний), тутешній та ін.; також прийдешній, сінешній тощо.

в) Відносні прикметники з основою на -й: безкраїй, довговіїй, короткошиїй; відносні прикметники з відтінком присвійності: братній, орлій, а також якісний прикметник синій.

§ 68. ЗРАЗКИ ВІДМІНЮВАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

Однина

Тверда група

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

чол. рід гарн-ий гарн-ого гарн-ому = Н. або Р. гарн-им ...гарн-ому (-ім)

середн. рід гарн-е гарн-ого гарн-ому гарн-е гарн-им ...гарн-ому (-ім)

жін. рід гарн-а гарн-ої гарн-ій гарн-у гарн-ою ...гарн-ій

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

братів братов-ого братов-ому = Н. або Р. братов-им ...братов-ому (-ім)

братов-е братов-ого братов-ому братов-е братов-им ...братов-ому (-ім)

братов-а братов-ої братов-ій братов-у братов-ою ...братов-ій

М’яка група

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

син-ій синь-ого синь-ому = Н. або Р. син-ім ...синь-ому (син-ім)

син-є синь-ого синь-ому син-є син-ім ...синь-ому (син-ім)

син-я синь-ої син-ій син-ю синь-ою ...син-ій

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

безкра-їй безкрай-ого безкрай-ому = Н. або Р. безкра-їм ...безкрай-ому (безкра-їм)

безкра-є безкрай-ого безкрай-ому безкра-є безкра-їм ...безкрай-ому (безкра-їм)

безкра-я безкрай-ої безкра-їй безкра-ю безкрай-ою ...безкра-їй /100/

Множина

Тверда група

М’яка група

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

гарн-і гарн-их гарн-им = Н. або Р. гарн-ими ...гарн-их

братов-і братов-их братов-им = Н. або Р. братов-ими ...братов-их

син-і син-іх син-ім = Н або Р. син-іми ...син-іх

безкра-ї безкра-їх безкра-їм = Н. або Р. безкра-їми ...безкра-їх

Увага 1. Прикметникові іменники типу будівничий, лютий (місяць), подорожній тощо відмінюються як прикметники: до будівничого, будівничі, з будівничими; лютого, в лютому. Пор. у сполученнях: Сьогодні п’яте лютого й П’ятого лютого 1988 року.

Увага 2. Прикметники, складені з -лиций: білолиций, блідолиций, круглолиций, повнолиций тощо, відмінюються так:

Однина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

чол. рід білолиц-ий білолиць-ого білолиць-ому = Н. або Р. білолиц-им ...білолиць-ому (білолиц-ім)

середн. рід білолиц-е білолиць-ого білолиць-ому білолиц-е білолиц-им ...білолиць-ому (білолиц-ім)

жін. рід білолиц-я білолиць-ої білолиц-ій білолиц-ю білолиць-ою ...білолиц-ій

Множина

Н. Р. Д.

білолиц-і білолиц-их білолиц-им

Зн. Ор. М.

= Н. або Р. білолиц-ими ...білолиц-их

§ 69. СТУПЕНЮВАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

Вищий ступінь прикметників

1. Вищий ступінь прикметників утворюється додаванням:

а) суфікса -іш- або -ш- до основи чи до кореня звичайної форми якісного прикметника: нов-іш-ий, повн-іш-ий, син-іш-ий, дешев-ш-ий, солод-ш-ий; /101/

б) слів більш, менш до звичайної форми якісного прикметника: більш вдалий, більш глибокий, менш вередливий.

Найвищий ступінь прикметників

2. Найвищий ступінь прикметників утворюється додаванням:

а) префікса най- до форми вищого ступеня: найбільший, найкраща, найменше;

б) слів найбільш, найменш до звичайної форми якісного прикметника: найбільш зручний, найбільш стійка, найменш приємне.

Для посилення вживаються при формах найвищого ступеня прикметників частки що і як; пишуться вони з прикметниками разом: щонайсильніший, якнайбільший, якнайшвидший.

ЧИСЛІВНИК

КІЛЬКІСНІ ЧИСЛІВНИКИ

§ 70. Відмінювання кількісних числівників

1. Числівник один, одне (одно), одна відмінюється так:

Однина чол. і середн. рід

Множина жін. рід

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

один, одне (одно) одного одному = Н. або Р. одне (одно) одним ...одному (однім)

одна однієї (одної) одній одну однією (одною) ...одній

одні одних одним =Н. або Р. одними ...одних

Примітка. У висловах один до одного й под. наголос у слові одного, одному, одній і т. д. — на першому складі.

2. Інші кількісні числівники відмінюються так:

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

два дві двох двом = Н. або Р. двома ...двох

три трьох трьом = Н. або Р. трьома ...трьох

чотири чотирьох чотирьом = Н. або Р. чотирма ...чотирьох /102/

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

п’ять п’яти, п’ятьох п’яти, п’ятьом п’ять або п’ятьох п’ятьма, п’ятьома ...п’яти, п’ятьох

шість шести, шістьох шести, шістьом шість або шістьох шістьма, шістьома ...шести, шістьох

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

сім семи, сімох семи, сімом сім або сімох сьома, сімома ...семи, сімох

вісім восьми, вісьмох восьми, вісьмом вісім або вісьмох вісьма, вісьмома восьми, вісьмох

3. Як п’ять або шість відмінюються числівники дев’ять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п’ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев’ятнадцять, двадцять, тридцять.

4. Складні числівники п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відмінюються за таким зразком:

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

п’ятдесят п’ятдесяти, п’ятдесятьох п’ятдесяти, п’ятдесятьом п’ятдесят або п’ятдесятьох п’ятдесятьма, п’ятдесятьома ...п’ятдесяти, ...п’ятдесятьох

5. Складні числівники двісті, триста, чотириста, п’ятсот, шістсот, сімсот, вісімсот, дев’ятсот відмінюються за такими зразками:

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

двісті двохсот двомстам двісті двомастами ...двохстах

п’ятсот п’ятисот п’ятистам п’ятсот п’ятьмастами, п’ятьомастами ...п’ятистах

6. У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини: з чотирьохсот сімдесяти восьми тисяч шестисот п’ятдесяти дев’яти (гривень). /103/

7. Числівники сорок, дев’яносто, сто в родовому, давальному, орудному й місцевому відмінках уживаються з закінченням -а: сорока, дев’яноста, ста.

8. Збірні числівники двоє, обоє, троє в непрямих відмінках мають форми від два, оба (давня форма), три: двох, двом..., обох, обом..., трьох, трьом...

9. Збірний числівник обидва (обидві) має в непрямих відмінках такі форми: обох, обом, обома, на обох.

10. Збірні числівники четверо, п’ятеро, шестеро, семеро, восьмеро, дев’ятеро, десятеро, одинадцятеро в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних числівників: чотирьох, чотирьом..., п’ятьох, п’ятьом..., шістьох, шістьом... і т. д.

11. Числові назви тисяча, мільйон, мільярд відмінюються як іменники.

12. Неозначено-кількісні числівники кільканадцять, кількадесят відмінюються як числівник п’ять: кільканадцяти й кільканадцятьох, кількадесятьма й кількадесятьома.

ПОРЯДКОВІ ЧИСЛІВНИКИ

§ 71. Відмінювання порядкових числівників

1. Числівники, що мають закінчення -ий, відмінюються як прикметники твердої групи: перший (перша, перше), другий, четвертий, п’ятий, шостий, сьомий, восьмий, дев’ятий, десятий, одинадцятий, дванадцятий..., двадцятий, тридцятий, сороковий, п’ятдесятий, шістдесятий, сімдесятий, вісімдесятий, дев’яностий, сотий, двохсотий, трьохсотий, чотирьохсотий, п’ятисотий..., тисячний, двохтисячний, трьохтисячний (і тритисячний), чотирьохтисячний (і чотиритисячний), п’ятитисячний..., мільйонний, двохмільйонний, трьохмільйонний (і тримільйонний), чотирьохмільйонний (і чотиримільйонний), п’ятимільйонний...; числівник третій (третя, третє) відмінюється як прикметник м’якої групи.

2. У складених порядкових числівниках відмінюється остання складова частина: вісімдесят восьмий, вісімдесят восьмого, тисяча дев’ятсот дев’яносто першого (року), у тисяча дев’ятсот тридцять дев’ятому (році). /104/

ДРОБОВІ ЧИСЛІВНИКИ

§ 72. Відмінювання дробових числівників

1. Дробові числівники читаються так: 1/2 — одна друга, 1/3 — одна третя, 1/4 — одна четверта, 5/2 — п’ять других, 2/3 — дві треті, 3/4 — три четверті, 4/3 — чотири треті, 3/5 — три п’яті, 2/7 — дві сьомі, 9/10 — дев’ять десятих.

Відмінюються вони як звичайні числівники: двом третім, трьома п’ятими; ділити на одну двадцяту.

Половина (1/2), третина (1/3), чверть (1/4), відмінюються як звичайні іменники.

2. Числівники півтора (карбованця, відра), півтори (тисячі), півтораста не відмінюються.

ЗАЙМЕННИК

§ 73. ОСОБОВІ ЗАЙМЕННИКИ

Відмінювання особових займенників

Однина

Множина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

я мене мені мене мною ...мені

ти тебе тобі тебе тобою ...тобі

ми нас нам нас нами ...нас

ви вас вам вас вами ...вас

Однина

Множина

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

він     воно його   (нього) йому його   (нього) ним ...ньому   (нім)

вона її (неї) їй її (неї) нею ...ній

вони їх (них) їм їх (них) ними ...них

Форми займенника третьої особи (він, вона, воно, вони) після прийменників уживаються з приставним н: до нього, за неї, з них. Орудний відмінок має форму з н і без прийменника: ним, нею, ними. /105/

§ 74. ЗВОРОТНИЙ ЗАЙМЕННИК

Відмінювання зворотного займенника

Н. Р. Д.

— себе собі

Зн. Ор. М.

себе собою ...собі

§ 75. ПРИСВІЙНІ ЗАЙМЕННИКИ

Відмінювання присвійних займенників

Однина

Множина

чол. і середн. рід

жін. рід

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

мій моє мого моєму = Н. або Р. моє моїм ..моєму (моїм)

моя моєї моїй мою моєю ...моїй

мої моїх моїм моїх моїми ...моїх

Так само відмінюються займенники твій, свій.

Займенники наш, ваш відмінюються як прикметники твердої групи.

Займенник їхній відмінюється як прикметник м’якої групи.

§ 76. ВКАЗІВНІ ЗАЙМЕННИКИ

Відмінювання вказівних займенників

Однина

Множина

чол. і середн. рід

жін. рід

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

той те того тому = Н. або Р. те тим ...тому (тім)

та тієї (тої) тій ту тією (тою) ...тій

ті тих тим = Н. або Р. тими ...тих

Так само відмінюється займенник отой.

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

цей це цього цьому = Н. або Р. це цим ...цьому (цім)

ця цієї цій цю цією ...цій

ці цих цим = Н. або Р. цими ...цих

Так само відмінюються оцей та рідковживаний займенник сей. /106/

§ 77. ПИТАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ

Відмінювання питальних займенників

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

хто кого кому кого ким ...кому (кім)

що чого чому що чим ...чому (чім)

Однина

Множина

чол. і середн. рід

жін. рід

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

чий чиє чийого чийому (чиєму) = Н. або Р. чиє чиїм ...чийому (чиєму, чиїм)

чия чиєї чиїй чию чиєю ...чиїй

чиї чиїх чиїм = Н. або Р. чиїми ...чиїх

Займенники який, котрий відмінюються як прикметники твердої групи.

§ 78. ОЗНАЧАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ

Відмінювання означальних займенників

Однина

Множина

чол. і середн. рід

жін. рід

Н. Р. Д. Зн. Ор. М.

весь (увесь, ввесь) все (усе) всього всьому = Н. або Р. все (усе) всім ...всьому (всім)

вся (уся) всієї всій всю всією ...всій

всі (усі) всіх всім = Н. або Р. всіма ...всіх

Примітка 1. У всіх відмінках у й в чергуються за загальним правилом (див. § 11).

Займенники кожен (кожний), всякий, всілякий, самий і самий (напр.: самий хліб, але той самий), сам (сами, самі) відмінюються як прикметники твердої групи. /107/

Примітка 2. Після прийменників наголос переходить з останнього складу на передостанній у таких займенникових формах, як: до мене, до тебе, на себе, з нього, у неї, біля кого (когось), від того, від чого (чогось), у цього, з усього, на тому, при цьому, в чому (чомусь), в усьому.

Але коли прийменник відноситься не до займенника, а до іншої частини мови, до якої цей займенник прилягає, то наголос не змінюється: до його хати, до її дому.

§ 79. СКЛАДНІ ЗАЙМЕННИКИ (НЕОЗНАЧЕНІ Й ЗАПЕРЕЧНІ)

Відмінювання складних займенників

Складні займенники відмінюються лише в основній частині:

Абихто, абикого, абикому, абиким, аби на кому.

Абиякий, абиякого, абиякому, абияким.

Дехто, декого, декому, де з ким, де на кому (й де на кім), на декому.

Деякий, деякого, деяким, на деяких (і де на яких).

Котрийсь, котрогось, котромусь, котримсь.

Ніхто, нікого, нікому, ніким, ні на кому.

Ніякий, ніякого, ніякому, ніяким, ні на якому (й ні на якім).

Хто-небудь, кого-небудь, кому-небудь, ким-небудь, на кому-небудь.

Хтось, когось, комусь, кимсь (і кимось).

Чийсь, чийогось, чийомусь, чиїмсь (і чиїмось).

Що-будь, чого-будь, чому-будь, чим-будь, на чому-будь.

Що-небудь, чого-небудь, чому-небудь, чим-небудь.

Щось, чогось, чомусь, чимсь (і чимось).

Примітка. Числові займенники декілька, кілька, скільки, стільки відмінюються як числівник два: декількох, декільком, декількома; багато відмінюється так: багато, багатьох, багатьом, багатьма й багатьома. /108/

ДІЄСЛОВО

§ 80. ДІЙСНИЙ СПОСІБ

Теперішній час

1. Зразки дієвідмінювання в теперішньому часі:

І дієвідміна

Однина

Множина

1 ос. 2 ос. 3 ос.

ід-у ід-еш ід-е

кол-ю кол-еш кол-е

чу-ю чу-єш чу-є

ід-емо ід-ете ід-уть

кол-емо кол-ете кол-ють

чу-ємо чу-єте чу-ють

II дієвідміна

Однина

Множина

1 ос. 2 ос. 3 ос.

робл-ю роб-иш роб-ить

бач-у бач-иш бач-ить

го-ю го-їш го-їть

роб-имо роб-ите робл-ять

бач-имо бач-ите бач-ать

го-їмо го-їте го-ять

За такими зразками відмінюються й дієслова доконаного виду в майбутньому часі.

Поділ дієслів на дієвідміни

2. За характером особових закінчень теперішнього часу (або майбутнього дієслів доконаного виду) дієслова поділяються на дві дієвідміни: першу й другу. Лише чотири дієслова (див. нижче п. 7) становлять окрему групу.

До першої дієвідміни належать дієслова з особовими закінченнями: -у (-ю), -еш (-єш), -е (-є), -емо (-ємо), -ете (-єте), -уть (-ють).

До другої дієвідміни належать дієслова з особовими закінченнями: -у (-ю), -иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять).

3. При визначенні особових закінчень дієслів треба мати на увазі, що:

Друга дієвідміна

а) дієслова, які мають в інфінітиві основу на -и-, -і- (-ї-) або на -а- (після ж, ч, ш) і в першій особі однини та в третій /109/ особі множини теперішнього часу (або майбутнього дієслів доконаного виду) ці голосні втрачають, належать до другої дієвідміни:

бачи-ти вари-ти дої-ти леті-ти сиді-ти крича-ти

бач-у вар-ю до-ю леч-у сидж-у крич-у

бач-ать вар-ять до-ять лет-ять сид-ять крич-ать

До цієї дієвідміни належать усі дієслова на -отіти: булькотіти, бурмотіти, муркотіти, цокотіти, а також такі дієслова, як боя-тися, стоя-ти (з основою на -я-), спа-ти (з основою на -а- не після шиплячого), біг-ти (з основою на приголосний);

Перша дієвідміна

б) усі інші дієслова належать до першої дієвідміни, а саме:

1) дієслова з односкладовою інфінітивною основою на -и-, -у-, які зберігаються при дієвідмінюванні, а також похідні від них:

ви-ти (док. завити) жи-ти кри-ти ми-ти ни-ти ши-ти чу-ти

ви-ю жив-у кри-ю ми-ю ни-ю ши-ю чу-ю

ви-ють жив-уть кри-ють ми-ють ни-ють ши-ють чу-ють

В особових формах дієслів бити, вити (док. звити), лити, пити кореневий голосний и не зберігається: б’ю — б’ють, в’ю — в’ють, ллю — ллють, п’ю — п’ють;

2) дієслова з основою інфінітива на -і-, що зберігається при дієвідмінюванні:

білі-ти жовті-ти сині-ти

білі-ю жовті-ю сині-ю

білі-ють жовті-ють сині-ють /110/

3) дієслова з основою інфінітива на -а- не після шиплячого приголосного або після шиплячого, коли це -а- при дієвідмінюванні зберігається; також на -я-:

гна-ти закиса-ти міша-ти писа-ти сія-ти

жен-у закиса-ю міша-ю пиш-у сі-ю

жен-уть закиса-ють міша-ють пиш-уть сі-ють

4) дієслова з основою інфінітива на -ува- (-юва-), які при дієвідмінюванні у формах теперішнього часу та майбутнього дієслів доконаного виду втрачають компонент -ва-:

буд-ува-ти гор-юва-ти намал-юва-ти

буд-у-ю гор-ю-ю намал-ю-ю

буд-у-ють гор-ю-ють намал-ю-ють

Примітка. Від суфікса -ува- (-юва-) слід відрізняти суфікс -ва-, що зберігається в особових формах: бу-ва-ти — бу-ва-ю, бу-ва-ють; відчу-ва-ти — відчу-ва-ю, відчу-ва-ють; але: ку-ва-ти — ку-ю, пізна-ва-ти — пізна-ю, ста-ва-ти — ста-ю;

5) дієслова з основою інфінітива на -оло-, -оро-:

поло-ти поборо-ти

пол-ю побор-ю

пол-ють побор-ють

6) дієслова з основою інфінітива на -ну-:

гляну-ти кину-ти

глян-у кин-у

глян-уть кин-уть

7) дієслова з основою інфінітива на приголосний:

нес-ти пас-ти тер-ти

нес-у пас-у тр-у

нес-уть пас-уть тр-уть

8) дієслова з основою на -ота-:

бульк-ота-ти мурк-ота-ти

булькоч-у муркоч-у

булькоч-уть муркоч-уть /111/

9) окремі дієслова:

жа-ти іржа-ти реві-ти (й ревти) сла-ти (= посилати) сла-ти (= стелити) хоті-ти

жн-у ірж-у рев-у шл-ю стел-ю хоч-у

жн-уть ірж-уть рев-уть шл-ють стел-ють хоч-уть

Примітка. Дієслова, у яких в інфінітиві перед кінцевим р основи виступає е, втрачають його як в особових формах, так і в наказовому способі: завмер-ти — замр-у, замр-уть, замр-и; тер-ти — тр-у, тр-уть, тр-и; упер-ти — упр-у, упр-уть, упр-и; але: дер-ти — дер-у, дер-уть, дер-и; жер-ти — жер-у, жер-уть, жер-и.

Зміни приголосних у дієсловах, дієприкметниках і віддієслівних іменниках

4. У дієсловах першої дієвідміни відбувається зміна приголосних: г → ж, к → > ч, х → ш, з → ж, с → ш, т → ч, ст → щ, ск → щ у всіх формах теперішнього часу (або майбутнього часу дієслів доконаного виду), якщо така зміна є в першій особі однини: могти — можу, можеш; пекти — печу, печеш; колихати — колишу, колишеш; в’язати — в’яжу, в’яжеш; чесати — чешу, чешеш; хотіти — хочу, хочеш; свистати — свищу, свищеш; полоскати — полощу, полощеш.

5. У дієсловах другої дієвідміни в першій особі однини приголосні д, т, з, с змінюються на дж, ч, ж, ш, а зд, ст — на ждж, щ: водити — воджу, вертіти — верчу, возити — вожу, носити — ношу; їздити — їжджу, вимостити — вимощу.

Примітка. У дієслові бігти й похідних від нього забігти, прибігти та ін., що належать до другої дієвідміни, г змінюється на ж у всіх формах теперішнього часу (або майбутнього дієслів доконаного виду): бігти — біжу, біжиш.

6. Приголосні г, з змінюються на ж; к, т → ч; с → ш; д, зд → дж; ст, ск → щ:

а) у дієприкметниках перед суфіксом -ен(ий): переможений, вожений, печений, кручений, ношений, збуджений, виїжджений, вимощений, пущений;

б) у похідних дієсловах із суфіксами -ува- та -а: заморожувати, викочувати, виношувати, розкушувати, /112/ принаджувати, виїжджувати, вимощувати; походжати, саджати; але заважати, хоч завадити, заваджу;

в) у віддієслівних іменниках перед суфіксом -енн(я): відношення, розходження, розгніждження, спрощення; але перед -інн(я) ці приголосні зберігаються: водіння, возіння, крутіння, носіння.

Примітка 1. Не слід змішувати змінні ж і дж: ж чергується з г, з, а дж чергується з д: напружуюсь, напруження — напруга; вожу — возити; лажу — лазити; воджу — водити; ладжу — ладити; ходжу, розходження — ходити.

Примітка 2. У дієсловах другої дієвідміни після губних перед я, ю з’являється л: куплять, ловлять, ломлять, люблять; куплю, ловлю, ломлю, люблю. Л з’являється також після губних:

а) у дієприкметниках на -ен(ий): зроблений, куплений, розграфлений;

б) у дієприкметниках на -яч(ий): гублячий, роблячий;

в) у дієприслівниках на -ячи: гублячи, люблячи, роблячи;

г) у віддієслівних іменниках перед -енн(я): здешевлення, поглиблення.

Примітка 3. Постфікс -ся (-сь) у дієсловах пишеться разом, причому в третій особі однини перед -ся з’являється -ть: б’ється, ллється, сміюся, смієшся, сміється.

Відмінювання дієслів ДАТИ, ЇСТИ, ВІСТИ (ВІДПОВІСТИ й под.), БУТИ

7. Чотири дієслова: дати, їсти, вісти (яке вживається в сучасній мові тільки з префіксами: відповісти, розповісти та ін.) і бути з усіма похідними від них становлять відповідно до закінчень теперішнього часу (або майбутнього дієслів доконаного виду) окрему групу.

Однина

1 ос. 2 ос. 3 ос.

дам даси дасть

їм їси їсть

відповім відповіси відповість

Множина

1 ос. 2 ос. 3 ос.

дамо дасте дадуть

їмо їсте їдять

відповімо відповісте відповідять

Від дієслова бути вживається тільки форма є (інколи в поетичній мові для першої та третьої особи однини — /113/ єсть), що заступає всі інші форми; зрідка вживаються ще архаїчні форми: для другої особи однини — єси, а для третьої особи множини — суть.

Майбутній час

8. а) Майбутній час дієслів недоконаного виду вживається в таких формах:

1) особові форми допоміжного дієслова бути — буду, будеш, буде, будемо (зрідка будем), будете, будуть + інфінітив: буду писати, будете ходити;

2) інфінітив + скорочені особові форми колишнього дієслова яти (иму...) — -му, -меш, -ме, -мемо (зрідка -мем), -мете, -муть, що стали дієслівними закінченнями, злившись з інфінітивом: пектиму, пектимеш, пектиме, пектимемо (зрідка пектимем), пектимете, пектимуть.

б) Майбутній час дієслів доконаного виду вживається в таких формах:

1) префікс + теперішній час: зроблю, напишу;

2) деякі безпрефіксні дієслова доконаного виду із закінченням теперішнього часу (найчастіше зі значенням одноразової дії): гримну, ляжу, пущу, стукну.

Минулий і давноминулий час

9. Дієслова минулого часу особових закінчень не мають. Історично форми минулого часу утворилися від дієприкметників, і тому в них зберігаються афікси на позначення роду: -в або нульове закінчення в чол. роді, -ла — в жін. роді, -ло — в середн. роді однини, -ли — у множині всіх родів: брав, ніс, пік; брала, несла, пекла; брало, несло, пекло; брали, несли, пекли.

Давноминулий час дієслова складається з форм минулого часу цього дієслова та відповідних форм минулого часу допоміжного дієслова бути: ходив був, ходила була, ходили були.

Примітка 1. Про чергування о, е з і в дієсловах віз, ніс та ін. див. § 8, п. 1а. За аналогією до форм віз, ніс, стеріг та ін., у яких о, е чергуються з і, утворилися такі форми, як запріг (від запрягти), ліг (від лягти), де маємо і замість я.

Примітка 2. У ряді дієслів, що мають у формах теперішнього (майбутнього) часу суфіксальне н з особовими закінченнями, відповідний суфікс -ну- у формах інфінітива й минулого часу /114/ може випадати. Це буває переважно тоді, коли суфікс -ну- ненаголошений і дієслово не має значення одноразовості. Проте повної послідовності в уживанні інфінітива й минулого часу із суфіксом -ну- або без нього немає: збліднути — зблід, зблідла; посохнути — посохти — посохнув, посох, посохнула, посохла; слабнути — заслабти — заслаб, заслабла; тягнути — тягти — тягнув, тягнула — потяг, потягла.

Примітка 3. Постфікс -ся після суфіксів інфінітива й майбутнього часу може змінюватися на -сь: узятись, узявсь, узялась, узялось, узялись. У формі однини чол. роду це буває тільки після приголосного (але: стерігся, опікся тощо).

§ 81. НАКАЗОВИЙ СПОСІБ

Наказовий спосіб має лише форми другої особи однини й першої та другої особи множини з такими закінченнями:

2 ос. 1 ос. 2 ос.

однини множини »

-и -ім (о), -іть,

= Ø (нульове закінчення) -мо -те

1. Закінчення -и, -ім (о), -іть звичайно бувають:

а) під наголосом: бери, берім(о), беріть; живи, живім(о), живіть; іди, ідім(о), ідіть; печи, печім(о), печіть; припусти, припустім(о), припустіть;

б) у дієсловах із наголошеним префіксом ви-: вибери, виберім(о), виберіть; вижени, виженім(о), виженіть тощо, які без префікса мають кінцевий наголос: бери, берім(о), беріть; жени, женім(о), женіть;

в) у дієсловах із суфіксом -ну- в інфінітиві після приголосного: кивни, кивнім(о), кивніть; крикни, крикнім(о), крикніть; моргни, моргнім(о), моргніть; стукни, стукнім(о), стукніть;

г) у дієсловах з основою на л або р після приголосного: підкресли, підкреслім(о), підкресліть; провітри, провітрім(о), провітріть.

2. В інших дієсловах ненаголошений голосний у закінченнях наказового способу відсутній:

а) після голосних: грай, граймо, грайте; купуй, купуймо, купуйте; стій, стіймо, стійте; ший, шиймо, шийте;

б) після приголосних б, п, в, м, ж, ч, ш, щ, р: не горб(ся), не горбте(сь); сип, сипмо, сипте; став, ставмо, ставте; /115/ ознайом, ознайомте; ріж, ріжмо, ріжте; поклич, покличмо, покличте; руш, рушмо, руште; морщ, морщте; повір, повірмо, повірте;

в) після приголосних д, т, з, с, л, н теж зникає, причому ці приголосні пом’якшуються: сядь, сядьмо, сядьте; трать, тратьмо, тратьте; чисть, чистьмо, чистьте; злазь, злазьмо, злазьте; повісь, повісьмо, повісьте; визволь, визвольмо, визвольте; стань, станьмо, станьте.

Усі ці форми наказового способу дієслів, як видно з ілюстрацій, мають у першій особі множини закінчення -мо, у другій особі — -те.

Примітка 1. Від дієслова їсти наказовий спосіб: їж, їжмо, їжте; для дієслів доповісти, розповісти звичайно вживаються форми: доповідай (від доповідати), розповідай (від розповідати).

Примітка 2. Приголосні г, к у наказовому способі переходять у ж, ч: бігти — біжи, біжім(о), біжіть; лягти — ляж, ляжмо, ляжте; пекти — печи, печім(о), печіть (пор. теперішній або майбутній час: біжу, ляжу, печу).

Приголосні з, с, х у словах типу казати, писати, брехати в наказовому способі відповідно переходять у ж, ш: казати — кажи, кажім(о), кажіть; писати — пиши, пишім(о), пишіть; брехати — (не) бреши, (не) брешіть; пор. теперішній час: кажу, пишу, (не) брешу.

Примітка 3. Усі дієслова із суфіксом -ува- (-юва-) мають перед закінченням наказового способу у (ю): вимірюй, просмолюй, розказуй.

§ 82. УМОВНИЙ СПОСІБ

Частка б, би в умовному способі пишеться окремо: б пишеться після слів, що закінчуються на голосний: я хотіла б; вона б сказала; рада б узяти; я б про це розповів; би — після слів, що закінчуються на приголосний: я хотів би; він би сказав; я міг би взяти; він би це давно був зробив.

§ 83. НЕОЗНАЧЕНА ФОРМА ДІЄСЛОВА (ІНФІНІТИВ)

Неозначена форма дієслова закінчується на -ти: глибшати, годувати, годуватися (годуватись), жити, кинути, лізти, нести, пекти, пектися (пектись), ревти, ходити, хотіти.

Примітка 1. В усному мовленні, а відповідно й у художній літературі іноді вживаються також скорочені форми інфінітива /116/ на -ть, коли перед ним немає приголосного: брать, казать, кинуть, терпіть, ходить.

Примітка 2. Про форми із суфіксом -ну- й без нього див. § 80, п. 9, прим. 2; там же в прим. 3 див. про постфікс -ся (-сь).

§ 84. ДІЄПРИКМЕТНИК

В українській мові вживаються дієприкметники:

Дієприкметники активного стану

1. Активного стану:

а) теперішнього часу на -чий (-а, -е) — зрідка: виконуючий, зростаючий, мобілізуючий, організуючий, перетворюючий, працюючий;

б) минулого часу на -лий (-а, -е): зжовклий, навислий, обмоклий, почорнілий.

Дієприкметники пасивного стану

2. Пасивного стану минулого часу:

а) на -ний, -а, -е (-аний, -яний, -ений, -єний, -ований, -йований, -ьований, -уваний, -юваний): (зі)гнаний, (по)сіяний, (с)творений, (за)гоєний, (з)будований, (с)копійований, (с)формульований, намічуваний, виготовлюваний;

б) на -тий (-а, -е): закритий, митий, початий, ужитий.

Примітка 1. а) Дієприкметники на -тий утворюються від односкладових дієслівних основ на -и-, -і-, -у-, -я- (після шиплячого -а-), -ер-: бити — битий, гріти — грітий, взути — взутий, взяти — взятий, м’яти — м’ятий, жати — жатий, терти — тертий.

б) Паралельні форми на -тий, -ний утворюються від дієслів із суфіксом -н- (-ну-): вернути — вернутий і вернений, замкнути — замкнутий і замкнений, кинути — кинутий і кинений, усунути — усунутий і усунений.

в) Паралельні форми на -тий і -ний утворюються й від дієслів з основою інфінітива на -оло-, -оро-: колоти — колотий і колений, пороти — поротий і порений.

Від дієслова молоти паралельні форми — молотий і мелений.

г) Від інших дієслів утворюються дієприкметники на -ний: варити — варений, вертіти — верчений, вразити — вражений, громадити — громаджений, дарувати — дарований, копіювати — копійований, купити — куплений, малювати — мальований, писати — писаний, погасити — погашений.

Примітка 2. Дієприкметники від дієслів з основою інфінітива на приголосний, на -и-, -і- (-ї-) перед -ний мають е (після голосних є): запрягти — запряжений, виїздити — виїжджений, засидіти — засиджений, вигоїти — вигоєний. /117/

§ 85. ДІЄПРИСЛІВНИК

1. Дієприслівники теперішнього часу утворюються від основи дієслова теперішнього часу за допомогою суфіксів -учи (-ючи), -ачи (-ячи).

Суфікс -учи (-ючи) виступає в дієприслівниках, утворених від дієслів першої дієвідміни, а суфікс -ачи (-ячи) — в дієприслівниках, утворених від дієслів другої дієвідміни: беруть — беручи, виробляють — виробляючи, ідуть — ідучи, кажуть — кажучи; бачать — бачачи, летять — летячи, сидять — сидячи, сплять — сплячи.

2. Дієприслівники минулого часу утворюються від основи дієслова минулого часу чоловічого роду за допомогою суфікса -ши (після основи на приголосний) і -вши (після основи на голосний): брав — бравши, купував — купувавши, купив — купивши, налетів — налетівши; приніс — принісши, спік — спікши, став — ставши.

Розділи правопису:

I. Правопис основи слова

II. Правопис закінчень відмінюваних слів

III. Правопис слів іншомовного походження

IV. Правопис власних назв

V. Найголовніші правила пунктуації

    Український правопис                Покажчик